ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2010 року червня 11 дня Судова палата у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області, одноособово:

Головуючим –

у відсутність осіб, які беруть участь у справі та про час і місце судового розгляду належно повідомлені,

Румянцевим П. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровськ протест прокурора Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська, внесений на постанову судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24.06.2009 у справі про адміністративне правопорушення, якою притягнута до відповідальності особа, –

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який за трудовим наймом не працює, мешкає на АДРЕСА_1, раніше не однократно піддана адміністративному стягненню, в тому числі 04.02.2009 і 05.03.2009 за ст. 130 КУпАП, –

піддана стягненню за ч. 3 ст. 130 КУпАП у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком у десять років з оплатним вилученням автомобіля «Мазда 626», д/н НОМЕР_1, належного на праві власності ОСОБА_3, –

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 визнана винною у тому, що, будучи двічі протягом року підданою адміністративному стягненню за ст. 130 КУпАП, 14.05.2009 в 00 год. 30 хв. у м. Дніпропетровську на вулиці Янгеля керувала автомобілем «Мазда 626», д/н НОМЕР_1 у стані наркотичного сп’яніння, систематично порушуючи п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху.

Прокурор, не опротестовуючи істинність встановлених суддею в постанові обставин, вніс протест на предмет незаконності постанови судді в частині накладення обов’язкового додаткового стягнення через порушення ст.ст. 316-319 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 автомобіль на праві власності не належить.

Суд апеляційної інстанції, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах опротестування, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення протесту, виходячи з наступного.

Суддя на засіданні, проведеному з суворим дотриманням ст.ст. 279, 280 КУпАП, під час розгляду справи з’ясував всі обставини вчиненого особою діяння, правильно кваліфікувавши його проступком за ч. 3 ст. 130 КУпАП.

Згідно з ст. 28 КУпАП оплатне вилучення застосовується до тих предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, і полягає в примусовому вилученні такого предмету за рішенням суду і наступній його реалізації (продажу) з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета, що забезпечує дотримання обмежень права власності згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України, за якою використання власності, серед іншого, не може завдавати шкоди правам та свободам громадян, інтересам суспільства. Відповідно, застосовуючи таке стягнення до правопорушника, який фактично володів, але не був власником такого майна, апеляційний суд виходить з тлумачення ст. 28 КУпАП в світлі права особи на захист власності за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно з частиною другою якої держава користується більшою свободою розсуду у користуванні правом вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Суспільні відносини з приводу дорожнього руху і його безпеки врегульовані нормами права відповідно до Закону України «Про дорожній рух» з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху, досягнення якої, безсумнівно, становить загальний інтерес суспільства. Відповідно, належить визнати, що досягнення цієї мети стає неможливим на стільки, на скільки безпечне пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів ставиться під загрозу безконтрольною експлуатацією механічних транспортних засобів, яка відноситься до джерел підвищеної небезпеки, що визначає співвідношення пропорційності адміністративних заходів, що застосовуються, з метою забезпечення загального інтересу суспільства.

Європейський Суд з прав людини, зокрема, в рішенні у справі « АҐОСІ проти Сполученого Королівства » (А 108 (1986)) відзначив, що невід’ємною кінцевою складовою процедури контролю способом встановлення заборон, будучи запобіжним (превентивним) заходом відносно майна, використання якого визнається незаконним і небезпечним для загальних інтересів суспільства, шляхом його примусового вилучення, визнається, суть, конфіскація. Від конфіскації за національним законодавством оплатне вилучення, в свою чергу, відрізняється поверненням власнику ринкової вартості вилученого майна у грошовому вираженні, за вирахуванням понесених державою витрат. Слідуючи наданому тлумаченню конфіскації, апеляційний суд має визнати, що й оплатне вилучення виконує виключно запобіжну функцію відносно майна, будучи речовим публічним обтяженням державою права власності, і застосовується у справах цієї категорії у крайньому випадку задля запобігання подальшій безконтрольній експлуатації автомобіля, що може реально призвести до тяжких наслідків, в тому числі загибелі людей, коли через недостатність одного лише виховного впливу на правопорушника, якому це майно було ввірене у володіння, іншим чином цьому зарадити неможливо. Оплатне вилучення автомобіля, переслідуючи мету усунути небезпеку, є достатньо ефективним заходом і має своїм наслідком виключно перехід майна з однієї якості в іншу та жодних інших обмежень. Звідси, розсуд держави, в особі органів судової влади, у застосуванні такого стягнення обмежений збереженням рівноваги між власними інтересами держави та інтересами приватної особи, що залежить від сукупності чинників, серед яких поведінка фактичного володільця майна і, особливо, ступінь його вини чи, то пак, виявленої обачності, відносини, які його пов’язують з власником, прямий чи опосередкований характер такі відносини мають і наскільки власник був причетним до контролю використанням своєї власності, у зв’язку з чим правовий титул володіння правопорушника чи, навіть, його відсутність значення для застосування такого виду адміністративного стягнення не має.

Визначаючись щодо додаткового стягнення, суддя врахував його обов’язковість з санкцією ч. 3 ст. 130 КУпАП, а також з’ясовані ним обставини законності вільного доступу правопорушниці до використання автомобіля, деградацію особистості правопорушниці, схильність останньої до девіантної поведінки через стійкі антисоціальні установки особистості і зневажливе ставлення до правил співжиття, що у неї склалися. На цих підставах суддя обґрунтовано дійшов висновку, що охорона встановленого правопорядку і запобігання новим адміністративним проступкам (загальна і приватна превенція) неможливі без застосування відповідно до ст. 25 КУпАП додаткового адміністративного стягнення у виді оплатного вилучення автомобіля з фактичного володіння правопорушника, на підставі чого право власності згідно з ч. 2 ст. 346 ЦК України підлягає припиненню.

З урахуванням наведеного, встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що доводи протесту прокурора свого підтвердження не знайшли, будучи повністю спростованими висновками, якими вмотивована постанова судді, що винесена законно і обґрунтовано, а тому перегляду (зміні чи скасуванню) не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, судова палата, –

ПОСТАНОВИЛА:

Протест прокурора Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська залишити без задоволення, а постанову судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24.06.2009 про накладення стягнення за ч. 3 ст. 130 КУпАП – без змін.

Постанова набирає законної сили негайно, остаточна і оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду