ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
07.08.06 р. Справа № 43/393
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Дабл ю Джей Донбас” м. Волноваха
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Аграрне підприємство „Данко” м. Волноваха
про визнання недійсним договір оренди від 13.05.04р. та стягнення збитків та трьох відсотків річних у сумі 29473,53 грн.
суддя Мальцев М.Ю.
Представники:
від позивача: Ніколаєв Л.І.
від відповідача: Гартенко І.Г. за довіреністю
В судовому засіданні 14.06.2006р. була оголошена перерва до 05.07.2006р., 05.07.06р. до 25.07.06р., 25.07.06р. до 02.08.06р., 02.08.06р. до 07.08.06р. для надання сторонами додаткових документів
СУТЬ СПОРУ:
До господарського суду Донецької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Дабл ю Джей Донбас” м. Волноваха з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Дабл ю Джей Донбас” м. Волноваха про стягнення 23330 грн. суми основного боргу та 632,78 грн. штрафу.
Згідно із ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач заявою від 06.12.2005р. № 278 надав доповнення та уточнення позовних вимог, намагаючись визнати договір оренди від 13.05.2004р. недійсним на підставі зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а також стягнути 28170 грн. суми збитків та 1303,53 грн. – 3% річних від несплаченої суми.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що на час укладання спірної угоди колишній генеральний директор підприємства позивача Любій В.І. та Лінська Т.Б., яка працювала у позивача фінансовим директором, скористалися своїм службовим становищем у корисливих цілях. В результаті противоправних дій ці особи з жовтня 2003р. по червень 2004р. провели велику кількість протиправних угод, які завдали значної шкоди позивачу.
Посилаючись на те, що Любій В.І., працюючи генеральним директором, не мав право укладати ніяких угод від імені фірми на свою користь, позивач вважає, що договір оренди від 13.05.04р. укладений на вкрай невигідних умовах для нього, а тому просить визнати його недійсним як такий, що суперечить засадам судочинства.
Крім того, позивач вважає, що ціна договору щодо орендної плати за користування авто технікою за рік значно знижена, тому надав довідку Донецького обласного виробничого автотранспортного об’єднання, згідно з якою щомісячна орендна плата складає:
ГАЗ-3110 „Волга” – 500 грн.,
ГАЗ-33023 „Газель” – 440 грн.
Тому позивач просить стягнути з відповідача збитки у вигляді „справжньої” вартості оренди техніки у розмірі 28170 грн., а також 3% річних від цієї суми у розмірі 1303,53 грн.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на відсутність підстав для задоволення судом позовних вимог про визнання договору недійсним, а також на безпідставність нарахування збитків. Тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
06.07.06р. позивач надав уточнення позовних вимог, якими просить суд визнати недійсним договір оренди від 13.05.04р. та стягнути з відповідача збитки у сумі 37250,00 грн.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 05.07.2005 р. продовжений строк розгляду справи на 1 місяць
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:
13 травня 2004 року між позивачем в особі генерального директора Любія Валерія Ігоревича, що діє на підставі статуту, та відповідачем в особі заступника директора Лінської Тетяни Борисівни, що діє на підставі довіреності та статуту, був укладений договір оренди (надалі Договір), предметом якого є передача позивачем як орендодавцем у строкове платне володіння та користування відповідача автотехніку у кількості 4 одиниць.
Згідно з п. 3 договору орендна плата за весь період оренди встановлюється у розмірі – 4550 грн. єдиним платежем у строк до 31.12.2004р.
14.05.04р. між сторонами підписано додаткову угоду до договору оренди, яким виключено зі складу орендованої техніки 3 одиниці (повернуті на підставі акту приймання-передачі від 14.05.04р.), орендна плата визначена у розмірі 1100 грн.
За актом приймання-передачі від 28.01.2005р. одна одиниця техніки у справному стані повернуті власникові – позивачу по справі.
Згідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, до яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. За приписами ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Сторони по договору оренди від 13.05.04р. дійшли згоди щодо усіх істотних його умов, тому він вважається укладеним та таким, що припинив свою дію 28.01.2005р. – від дня повернення техніки, що орендувалась.
За приписом ст. 232 Цивільного кодексу правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
За цією статтею ознакою недійсності договору виступає саме факт зловмисної домовленості, тобто злочин, що може бути підтверджено вироком суду тощо, чого по даній справі не надано.
При цьому зловмисна згода – це умисна змова представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої укладено угоду.
Оскільки позивачем оспорюється право Любія В.І. на укладання угод, судом досліджено, що протоколом № 1 установчих зборів учасників ТОВ „Агрофірма „Дабл ю Джей Донбас” від 27.12.1999р. на посаду генерального директора обрано пана Любія Валерія Ігоревича. П. 14.8.1 статуту генеральний директор має право укладати від імені товариства контракти, угоди та інші правочини. Тобто ця особа як генеральний директор мав повноваження на підписання спірної угоди.
Крім того, пан Любій на момент укладення спірного договору був засновником товариства позивача, а тому був зацікавлений саме у максимальній прибутковості господарської діяльності цього товариства, а отже у додержанні майнових інтересів позивача, у зв’язку з чим не вбачається навіть мотивів для наявності зловмисної домовленості цієї особи проти товариства, учасником якого він є.
Сторонами у спірному договорі оренди були юридичні особи, які в даному спорі виступають позивачем та відповідачем. З огляду на це, позивачем помилково ототожнюється фізична особа (Любій В.І.) із стороною у спірному договорі. Тому твердження позивача про наявність у спорі ознак частини 3 статті 238 ЦК України щодо неможливості представникові вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом, безпідставні, оскільки спірний договір укладався між двома юридичними особами, представниками яких на момент укладення цього договору виступали різні особи, про що зазначено у вказаному договорі.
Підтвердження наявності зловмисної домовленості сторін через сімейний стан керівників сторін у спірному договорі також спростовуються наданими відповідачем доказами: паспортами цих осіб. Так, всупереч твердженням позивача, громадяни Любій В.І. та Лінська Т.Б. не знаходяться та не знаходилися у шлюбних відносинах між собою, що підтверджено витягами з паспортів зазначених осіб.
За приписами ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. (ст. 43 ГК України).
Підприємництво здійснюється на основі:
вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
вільного найму підприємцем працівників;
комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (ст. 44 ГК України).
Статтею 627 Цивільного кодексу визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони самостійно визначили орендну плату за користування технікою, тому неможливо й ставити під сумнів вигідність умов для будь-якої зі сторін.
Позивачем не доведено суду наявності зловмисної домовленості сторін по договору, встановлення орендної плати у визначеному договором розмірі є вільним волевиявленням сторін, тому договір оренди від 13.05.2004р. не може бути визнаний судом недійсним. Інших підстав для визнання угоди недійсною позивач не зазначив.
Відносно стягнення з відповідача збитків у розмірі „реальної” вартості оренди автотехніки, на це слід зазначити наступне:
За приписами ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків (ст. 225 ГК України), що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Також за приписами п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України упущена вигода визначається як доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних підстав, якби її право не було б порушено. Тобто, при зверненні з такими вимогами, позивач у виконання обов’язку доказування, передбаченого ст. 33 ГПК України, повинен довести реальність одержання тих доходів, які ним заявлені як упущена вигода.
При розрахунку суми збитків позивач використовує показник – „реальна орендна плата”, який він виводить самостійно за допомогою довідки № 23 від 08.04.2005р. КП Обласного виробничого автотранспортного об’єднання.
Зазначена довідка містить відомості про щомісячну орендну плату за автотранспорт зазначеного КП станом на 07.04.2005р.
При цьому суд не вбачає зв’язку між вартістю оренди техніки сторонньої організації станом на 2005р. та вартістю оренди відповідачем техніки у 2004р. у позивача.
За таких обставин, враховуючи недоведеність позивачем розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, у задоволенні таких позовних вимог у розмірі 37250,00 грн. слід відмовити.
Задоволенню не підлягають також й 3% річних від несплаченої суми у розмірі 1303,53 грн. з огляду на наступне:
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити також три проценти річних від простроченої суми. Мова у цієї статті йде про прострочення сплати боргу, тобто таких дій, які одна сторона повинна здійснити на користь іншої або утриматися від такого вчинення.
У позовній заяві не йдеться про стягнення боргу, 3% річних нараховані позивачем на суму збитків, що є неможливим за приписами чинного законодавства.
Судові витрати покладаються на позивача згідно з приписами ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
У задоволенні клопотання відповідача № 1047 від 26.12.2005р. щодо винесення судом окремої ухвали відносно позивача слід відмовити, посилаючись на недоцільність цього. Також слід зазначити, що питання щодо порушень законності, законних прав на недоторканість ділової репутації, прав керівництва, представника підприємства на недоторканість честі, гідності, ділової репутації має вирішуватися в окремому позовному провадженні.
Керуючись ст.ст. 6, 22, 625, 627, 628 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 43, 44, 180, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-3, 22, 33, 34, 44, ч. 5 ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,, господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Дабл ю Джей Донбас” м. Волноваха до Товариства з обмеженою відповідальністю „Аграрне підприємство „Данко” м. Волноваха про визнання недійсним договір оренди від 13.05.04р. та стягнення 37250,00 грн. відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття (підписання).
Текст рішення оголошено в судовому засіданні 07.08.06 р.
Суддя Мальцев М.Ю