СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

16 червня 2006 року

Справа № 2-25/111-2006А

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Волкова К.В.,

суддів                                                                      Шевченко Н.М.,

                                                                                          Голика В.С.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя    Маргарітов М.В.) від 31 січня - 07 лютого 2006 року у справі № 2-25/111-2006А

за позовом           Державного підприємства Радгосп-завода "Гурзуф" (вул. Привітна, 4,Гурзуф,98640)

до           Державної податкової інспекції у місті Ялта в Автономній Республіці Крим (вул. Васильєва, 16,Ялта,98600)

про визнання недійсними рішення та податкового повідомлення-рішення

                                                            

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя    Маргарітов М.В.) від 31 січня - 07 лютого 2006 року у справі № 2-25/111-2006А задоволено позов Державного підприємства Радгосп-завода "Гурзуф" до Державної податкової інспекції у місті Ялта в Автономній Республіці Крим про визнання недійсними рішення та податкового повідомлення-рішення.

                    Не погодившись з постановою господарського суду Автономної Республіки Крим, Державна податкова інспекція у місті Ялта в Автономній Республіці Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права, а саме, що суд першої інстанції неправомірно визнав виноматеріали, реалізовані позивачем, такими, які не є підакцизною продукцією, до того ж заявник вважає, що позивач реалізовував власну продукцію без грошової форми розрахунку податку на додану вартість та акцизного збору, тому штрафні санкції застосовано до Державного підприємства Радгосп-завода "Гурзуф" правомірно.

Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 статті 3 вищевказаного Кодексу справа адміністративної юрисдикції –переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів  віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають зі здійснення суб’єктами владних повноважень, віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб’єкти владних повноважень.

Податкові органи є контролюючими органами виконавчої влади і не здійснюють управлінських функцій, що передбачено Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-III від 21 грудня 2000 року (зі змінами та доповненнями).

Згідно з пунктом 1.12 статті 1 цього Закону контролюючий орган –державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків та зборів (обов’язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу.

При виконанні управлінських функцій не вирішується питання про притягнення до відповідальності шляхом застосування адміністративно-фінансових санкцій. Таке право надано тільки контролюючим органам.

Статтею 2 Господарського кодексу України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи  здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі   відносин власності.

Відповідно до статей 2, 17, 50 Кодексу адміністративного судочинства України за захистом прав та законних інтересів до адміністративних судів можуть звертатись будь-які фізичні та юридичні особи незалежно від виду діяльності, а Господарський процесуальний кодекс України встановлює порядок судового захисту прав суб’єктів господарювання  (тобто юридичних та фізичних осіб, які здійснюють господарську діяльність).

Частина друга статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, передбачених у законодавстві; тобто передбачено інший порядок судового вирішення.

Таким чином, виходячи з системного аналізу діючого законодавства, та зважаючи на те, що Кодекс адміністративного судочинства України посилається на управлінські функції органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, а не функції цих же органів, які виконують функції контролю щодо суб’єктів господарювання стосовно їх господарської діяльності, справи між контролюючими органами та суб’єктами господарювання, що стосуються господарської діяльності підлягають розгляду в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

                    Слухання справи, призначене на 06.06.2006 року, не відбулося у зв’язку з відрядженням головуючого судді Волкова К.В., та було призначене на 13.06.2006 року.

                    У судовому засіданні 13.06.2006 року було оголошено перерву, після оголошеної перерви сторони не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

                    Державним підприємством Радгосп-заводом "Гурзуф" 06.06.2006 року було надано клопотання, в якому просить внести зміни у справ, у зв’язку із зміною найменування „Державне підприємство радгосп-завод "Гурзуф"” на „Державне підприємство "Гурзуф"”.

                    Згідно з статтею 25 Господарського процесуального кодексу України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду право відношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов’язковими для нього в такій ж мірі, в якій вони були б обов’язковими для особи, яку від замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

                    Враховуючи викладене, судова колегія вважає можливим здійснити заміну позивача –Державного підприємства радгосп-завода "Гурзуф" його правонаступником –Державним підприємством "Гурзуф".

                    Судова колегія вважає можливим закінчити розгляд апеляційної скарги у відсутності сторін за наявними у справі доказами, оскільки згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

                    При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України Севастопольський апеляційний господарський суд встановив наступне.

                    Державною податковою інспекцією у місті Ялті в Автономній Республіці Крим 04.08.2004 року проведена комплексна планова документальна перевірка Державного підприємства радгосп-завода "Гурзуф" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2003 року по 31.03.2004, про що був складений акт № 229/23-01/00412843 від 04.08.2004 року.

                    На підставі акту були прийняти податкове повідомлення-рішення № 0004762301/0 від 06.08.2004 року про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 650387,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 650387,00 грн. (усього –1300774,00 грн.) за порушення пункту 11.29 статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, а також рішення про застосування штрафних санкцій № 0004802301/0 від 06.08.2004 року у розмірі 684515,17 грн. за порушення статті 15 Закону України „Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами” № 481/95-ВР від 19.12.1995 року.

                    Перевіркою було встановлено порушення з боку позивача пункту  11.29 статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість”, яке виразилося у здійсненні Державним підприємством радгосп-заводом "Гурзуф" операцій по реалізації виноматеріалів, які є, на думку податкової інспекції, підакцизною продукцією, підприємствам вторинного виноробства та зарахування сум податку на додану вартість від цієї реалізації у декларацію № 2 (сільськогосподарську) для перерахування на спец рахунок та використання цих сум на матеріально-технічний розвиток підприємства. Позивачем також було порушено статтю 15 Закону України „Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами”, а саме було порушено порядок сплати сум акцизного збору по операціях з продажу підакцизної продукції, оскільки на думку податкового органу позивач є виробником підакцизної продукції.

                    Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те що визначення податкового зобов’язання та застосування штрафних санкцій податковою інспекцією Державному підприємству радгосп-заводу "Гурзуф" суперечить чинному законодавству та фактичним обставинам справи з наступних підстав: по-перше, виноматеріал є сільськогосподарською продукцією, а тому на позивача розповсюджується дія пункту 11.29 статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість” та Указу Президента України „Про підтримку сільськогосподарських виробників”; по-друге, суд вважає, що обов’язок по сплаті сум акцизного збору та податку на додану вартість при продажі алкогольних напоїв не за грошові кошти, покладена на покупця, але не на продавця, у зв’язку з чим штрафні санкції застосовані відповідачем неправомірно.

                    Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

1. Податкове повідомлення-рішення № 0004762301/0 від 06.08.2004 року про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 650387,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 650387,00 грн.

Відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону України №168 припинено дію пункту 7.7 статті 7, підпунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій по поставці товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (окрім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини), які здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, у яких сума, отримана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва і продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік складає не менше 50 % загальної суми валового доходу підприємства.

Вказані засоби податку на додану вартість залишаються у розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Фактично позивач є сільськогосподарським товаровиробником державної форми власності, що підтверджене Довідкою державного органу статистики із зареєстрованими кодами видів економічної діяльності згідно КВЕД: 01.13.0 –вирощування фруктів, ягід, культур для виробництва напоїв і 15.93.0 –виробництво вин.

Позивач виробляє первинну винну продукцію - виноматеріали з власної сировини (винограду) і реалізує їх заводам вторинного винного виробництва.

Відповідно до галузевого стандарту України ДСТУ 202001-96 позивач обробляє виноматеріали, призначені для виробництва вин, які за типу і фізико-хімічними показниками відповідають вину даного найменування і витримали встановлений для них цикл технічної обробки згідно діючої нормативної документації.

Відповідно до пункту 33 Держстандарту України 2163-93 “Виноробство” визначено поняття виноматеріали –це заброджене повністю або частково виноградне сусло, призначене для приготування вина або коньячного спирту, тобто ця сировина для виробництва вина, яке при подальшій реалізації споживачам є об'єктом обкладення акцизним збором.

Згідно експертного висновку Торговельно-промислової палати Криму  від 03.06.2004 №39-0/04-13 виноматеріали відповідно до “Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності”(додаток до Закону України “Про митний тариф України” від 05.04.2001 №2371) мають код 220429.

Вказані виноматеріали отримані шляхом спиртного бродіння які мають вміст цукру матеріалів, згідно сертифікатів містять спирт етиловий понад 1,2 % об'ємних одиниць, а саме: від 14,2% до 21.6%

Згідно критеріям, встановленим статтею 1 Закону України “Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби” від 15.09.1995 №329, вказані виноматеріали (код 220429) відносяться  до алкогольних напоїв.

Відповідно до підпункту “в” частини 2  статті 3 Закону України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби” від 15.09.1995 №329, встановлено, що не підлягають оподаткуванню акцизним збором митна вартість імпортованого або обороти по реалізації (передачі) української сировини, яка використовується для виробництва підакцизних товарів.

Згідно пункту 2 Постанови Верховної Ради України “Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір” від 12.09.1996 №365/96-ВР встановлено, що перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, визначається і обмежується переліком підакцизних товарів, які включені у відповідні Закони України, встановлюючи ставки акцизного збору і ввізного мита на певні товари (продукцію).

Даною Постановою не визначені  критерії віднесення  товарів (продукції) до підакцизних товарів. Проте, цією Постанова  встановлено, що перелік підакцизних товарів визначається переліком товарів, включених у відповідні Закони України, що встановлюють на них ставки акцизного збору і ввізного мита.

Відповідно до статті 1 і статті 2 Закону України “Про ставки акцизного збору на спирт етиловий і алкогольні напої” від 07.05.1996 №178 алкогольний напій у вигляді виноматеріалу (код 220429) не включено в перелік алкогольних напоїв, на які цим Законом встановлено акцизний збір, ні по нульовій ставці, ні по якій-небудь інший.

На підставі вищевикладеного законодавства, позивач на законних підставах не обчислював акцизний збір за операціями продажу виноматеріалів, виготовлених з власної сировини (винограду) і реалізованих  заводам вторинного винного виробництва, проти чого відповідач не має заперечень.

          Таким чином, оскільки виноматеріали позивача не включені у відповідний Закон України  №178, дані виноматеріали не увійшли до переліку підакцизних товарів.          

Як випливає з норми пункту 11.29 статті 11 Закону України №168, виключенням зі встановленого режиму оподаткування є операції, які здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками по поставці ними продукції, яка вважається підакцизним товаром, виготовленої саме на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини.

Матеріалами справи встановлено, що позивач протягом періоду, що перевіряється, здійснював операції з продажу виноматеріалів, які виготовлені  підприємством на своєму виробництві з власної сільськогосподарської сировини, тобто без використовування давальницьких умов.

          Таким чином, на підставі вищевикладеного і відповідно до вимог пунктом 11.29 статті 11 Закону України №168, позивач,  будучи сільськогосподарським товаровиробником,  при здійсненні операцій з продажу виноматеріалів,  які мають код по УКТ ЗЕД 220429, і виготовлені  позивачем на своєму виробництві з власної сільськогосподарської сировини,  правомірно обчислив суму податку на додану вартість, отриманого від покупців, і відобразив цей ПДВ повністю  в “Декларації по податку на додану вартість з реалізованої сільськогосподарської продукції”, який не підлягає сплаті  до бюджету, а підлягає акумуляції і використовуванню сільськогосподарськими товаровиробниками для придбання ними матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

                    

2. Рішення про застосування штрафних санкцій № 0004802301/0 від 06.08.2004 року у розмірі 684515,17 грн.

Відповідно до статті 15 Закону України „Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами” № 481 від 19.12.1995 року встановлений наступний порядок продажу алкогольних напоїв:

“При продажу (інших видах відчуження) алкогольних напоїв і тютюнових виробів в межах бартерних  (товарообмінних) операцій або інших  операцій, які не передбачають їх оплату  в грошовій формі, у тому числі  векселями або іншими видами боргових зобов'язань, покупець (одержувач) підакцизної продукції  зобов'язаний здійснити  оплату суми акцизного збору, включеного в ціну  продукції, а також податку на додану вартість, нарахованого на таку ціну, виключно в грошовій формі”.

Як випливає з вимог статті 15 Закону України №481, встановлений порядок в частині оплати сум акцизного збору і податку на додану вартість по операціях продажу алкогольних напоїв розповсюджується виключно в межах бартерних (товарообмінних) або інших  операцій, які  не передбачають  оплату  за алкогольні напої  в грошовій формі.

З цієї норми Закону також витікає, що грошове зобов'язання по сплаті суми акцизного збору  і ПДВ повинен виконати покупець.

Так, між Державним підприємством радгосп-заводом "Гурзуф" та Національним виробничо-аграрним об’єднанням „Масандра” (далі –НВАО „Масандра”) були укладені наступні договори:

-          договір купівлі-продажу виноматеріалу  № 2 від 18.12.2002 року про постачання НВАО „Масандра” виноматеріалів власного виробництва для виготовлення вина (аркуш справи 47-48);

-          договір купівлі-продажу вина виноградного № 2 від 18.12.2002 року, згідно з яким НВАО „Масандра” постачає Державному підприємству радгосп-заводу "Гурзуф" вино виноградне (аркуш справи 46).

Відповідач вважає, що позивач за вказаними договорами відпускав покупцям алкогольну продукцію в обмін на товари, допоміжні матеріали, послуги, тобто розрахунки за алкогольну продукцію здійснювалися в межах бартерних (товарообмінних) операціях, а також в межах залікових операціях. При цьому, відповідач вважає, що сплата сум акцизного збору і податку на додану вартість не здійснювалася в грошовій формі. При таких обставинах, відповідач за результатами перевірки робить висновок про порушення позивачем порядку, встановленого статтею 15 Закону України №481.

Даний висновок відповідача  не відповідає вимогам  чинного законодавства і не відповідає  дійсності, на підставі наступного.

Відповідно до пункту 1.19 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 №283 (в редакції №334) встановлено, що бартер (товарний обмін) –це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) в якій-небудь формі, відрізняється від грошової, включаючи будь-які види заліку і погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування засобів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

У відповідності із статі 241 Цивільного кодексу Української РСР (стаття 715 Цивільного кодексу України) передбачено, що договір міни –це договір, який  передбачає обмін між сторонами одного майна на інше.

Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства бартер (товарний обмін) або міна здійснюється в межах однієї господарської операції, а, значить в межах одного договору, який укладений по такій операції, і який у момент його висновку передбачає, що в майбутньому розрахунки будуть проведені  у формі, яка відрізняється від грошової форми розрахунків.

Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу Української РСР (стаття 601 Цивільного кодексу України) зобов'язання припиняється заліком стрічної однорідної вимоги, для якої законом встановлена необхідна і достатня умова - заява одній із сторін.

Як вбачається з тексту зазначених догорів, розрахунки за поставлені товари здійснюють виключно у грошовій формі: пункти 5, 6 договору купівлі-продажу вина виноградного № 2 від 18.12.2002 року; пункти 4, 5 договору купівлі-продажу виноматеріалів № 2 від 18.12.2002 року.

Згідно з висновками судово-бухгалтерської експертизи проведення розрахунків в не грошовій формі між позивачем та НВАО „Масандра” не підтверджується (аркуші справи 129-140).

Таким чином, продаж алкогольних напоїв передбачався і фактично здійснювався в межах операцій, по яких оплата за них передбачалася і  здійснювалась виключно в грошовій формі, а тому вимоги статті 15 Закону України №481 в частині обов'язку покупця (одержувача) алкогольної продукції здійснювати оплату сум акцизного збору, включеного в ціну  продукції, а також податку на додану вартість, нарахованого на таку ціну, виключно в грошовій формі, не розповсюджуються на правовідносини позивача з НВАО „Масандра” за договором купівлі-продажу виноматериалів  №  2 від  18.12.2002 року та договором купівлі-продажу вина виноградного № 2 від 18.12.2002 року.

Відповідач не довів суду яких-небудь доказів, що свідчать про те, що за вказаними договорами позивач здійснював операції продажу алкогольної продукції саме в межах бартерних  (товарообмінних) операцій або інших  операцій, які не передбачають їх оплату  в грошовій формі, у тому числі  векселями або іншими видами боргових зобов'язань.

Судова колегія прийшла до висновку, що відповідач неправомірно застосовує штрафну санкцію за порушення порядку, встановленого статтею 15 Закону України №481, також з таких вимог законодавства.

Відповідач за порушення порядку, встановленого статтею 15 Закону України №481,  застосовує фінансову санкцію у вигляді штрафу до продавця алкогольної продукції, посилаючись при цьому на норму статті 17 цього Закону.

Проте, вимогами статті 17 Закону України №481  за порушення норм цього Закону не встановлена відповідальність виробника або продавця (торговця) алкогольних напоїв, а встановлено лише застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу до суб'єктів підприємницької діяльності, що порушили зобов'язання, встановлені цим законом.

Відповідно до статті 15 Закону України №481 передбачено, що прямий обов'язок дотримання встановленого порядку в частині оплати суми акцизного збору і ПДВ грошовими коштами покладений на покупця  алкогольної продукції.

Така вимога статті 15 і статті 17 Закону України №481 засновано на нормі  статті 655 Цивільного кодексу України, відповідно до якої встановлено, що за договором купівлі-продажу покупець зобов'язаний сплатити за придбаний товар певну грошову суму.

Таким чином, законодавством передбачено, що в операціях купівлі-продажу обов'язок по оплаті товару покладений на покупця, відповідно, відповідальність за порушення встановленого порядку оплати повинна нести зобов'язана особа, тобто покупець, а не продавець.

                    Таким чином, судова колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційних вимог та вважає постанову, прийняту судом першої інстанції, обґрунтованою та заснованою на законі. Підстав для скасування постанови господарського суду Автономної Республіки Крим від 31 січня - 07 лютого 2006 року у справі № 2-25/111-2006А  колегією не знайдено.

          Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            

                                                            ПОСТАНОВИВ:

                    1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

                    2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 31 січня - 07 лютого 2006 року у справі № 2-25/111-2006А залишити без змін.

                                                  

Головуючий суддя                                                            К.В. Волков

Судді                                                                                          Н.М.Шевченко

                                                                                          В.С. Голик