Справа № 11- 618/2007 р.                                    Головуючий у 1 інстанції - Триголова В.М..

Категорія - ст. 121 н.2 КК України,                       Доповідач  Демченко О.В.

УХВАЛА

Іменем     України

23 серпня  2007 р.

Апеляційний суд Чернігівської області  в складі:

головуючого - судді АнтипецьВ.Мт суддів - Демченка О.В., Білоброва В.Д., з участю прокурора - Лисуна С.І., потерпілого ОСОБА_2, представника потерпілого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції на постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області про повернення на додаткове розслідування кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 по ст. 121 ч. 1 КК України,-

установив :

Зазначеною  постановою  суду  кримінальна  справа  по  обвинуваченню:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с Головки Малинського району Житомирської області, українця, гр. України, з середньою освітою, працюючого оглядачем вагонів депо ст. /Дарниця, не одруженого, раніше не судимого, мешканця АДРЕСА_1

повернута Ніжинському міжрайонному прокурору для організації додаткового розслідування.

Повертаючи справу на додаткове розслідування, суд першої інстанції вважав, що по справі допущена така неповнота її розслідування, яку неможливо усунути в судовому засіданні.

ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що 20 жовтня 2005 року близько 3-ї години ночі біля кафе "Заморський принц*' на пл.. Леніна в м. Ніжині, де він перебував в Стані алкогольного сп'яніння, у нього виникло непорозуміння

з потерпілим по даній справі ОСОБА_2, в результаті чого Кропивний став тікати від нього в міський парк. Наздогнавши ОСОБА_2 біля входу в парк, ОСОБА_1 став наносити йому численні удари руками в різні частини тіла, заподіявши при цьому закриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку, закриту травму грудної клітини з переломом ребер, забиття легенів, яке ускладнилося травматичним пульмонітом, численні крововиливи та садна різних частин тіла, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя в момент їх заподіяння.

При розгляді справи в судовому засіданні представник потерпілого адвокат ОСОБА_4заявив клопотання про повернення її на додаткове розслідування у зв'язку з необхідністю збільшення обсягу обвинувачення -додаткового пред'явлення обвинувачення по ст. 296 та 135 КК України ОСОБА_1у і притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_5, який теж брав участь в побитті потерпілого. Суд першої інстанції задовольнив це клопотання, повернувши справу на додаткове розслідування із вказівками про необхідність притягнення як обвинуваченого в цій же справі ОСОБА_6, кваліфікації дій усіх обвинувачених додатково за ст. 135 та 296 КК України.

Прокурор, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, не погоджуючись з даною постановою, подав на неї апеляцію, в якій ставить питання про скасування постанови суду як незаконної і повернення справи на новий судовий розгляд в суд першої інстанції. Апеляція мотивована тим, що по справі не здобуто доказів заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень потерпілому. В діях ОСОБА_1а відсутні ознаки хуліганства, тому органи досудового слідства обгрунтовано закрили кримінальну справу в цій частині. Заперечуючи проти пред'явлення обвинувачення по ст. 135 КК України, автор апеляції посилається на висновок судово-медичної експертизи, в якому прямо вказано, що залишення потерпілого в парку після його побиття не могло б потягнути за собою більш тяжких наслідків для його здоров'я.

Вислухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, прокурора, який підтримав апеляцію та потерпілого з його представником, котрі заперечували проти апеляції, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляція задоволенню не підлягає. Таке рішення суд ґрунтує наступним.

Заперечуючи проти кваліфікації дій винних осіб за ст. 135 КК України, прокурор посилався на висновок судово-медичної експертизи № 33 від 6 листопада 2006 р. Проте, цей висновок прямо суперечить твердженням апеляції. Так, у ньому сказано, що після отримання усього комплексу тілесних ушкоджень, ОСОБА_2 не міг самостійно вчиняти якісь дії: рухатися, чинити активний опір, кричати та ін.   (т.2 а.с. 125). У висновку

відсутнє твердження, що в разі залишення потерпілого в непритомному стані в малолюдному місці, стан його здоров'я ні за яких умов не погіршився б.

З довідки про стан погодних умов 20 жовтня 2005 року (т.2 ах. 13Q) видно, що в нічний час температура повітря була в межах 3° тепла.

Допитаний по справі свідок ОСОБА_7 показав, що працюючи охоронцем парку культури та відпочинку, в ніч на 20 жовтня 2(Ю5 р. він знайшов у парку потерпілого, який був непритомним, роздягнутим, лежав на землі, не міг рухатись.

Наведені факти прямо свідчать, що потерпілий після його побиття був залишений в малолюдному місці, без одягу, який з нього зняв підсудний, з тяжкими тілесними ушкодженнями, в нічний час і холодну пору року. Такі дії винних осіб прямо підпадають під ознаки диспозиції ст. 135 КК України. Твердження апеляції в цій частині є безпідставним, матеріалами кримінальної справи не підтверджене і задоволенню не підлягає. Наявність нескасованої постанови органів дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи за ст. 135 КК України не являється перешкодою для подальшого розслідування справи, оскільки прокурор, який здійснює нагляд за законністю при розслідуванні кримінальних справ, вправі скасувати будь-яку постанову слідчого.

На думку апеляційного суду, органами досудового слідства поспішно прийняте рішення про відсутність в діях будь-яких осіб складу злочину, передбаченого ст. 296 КК України.

Так, допитаний в апеляційному суді ОСОБА_1 показав, що ніяких причин бити потерпілого у нього не було і ОСОБА_8 його про це не просив (т.2 а.с. 92-зв).

При вирішенні питання про пред'явлення відповідним особам обвинувачення за ст. 296 КК України, органи досудового слідства повинні були керуватись п. 5-6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. „Про судову практику у справах про хуліганство". При цьому необхідно було вияснити усі зазначені в приведених пунктах Постанови питання, давши відповідної оцінки показанням допитаних в справі осіб.

Матеріали кримінальної справи свідчать, що після скасування попереднього у ній вироку апеляційним судом 29 серпня 2006 року (т.2 ах. 113 - 117), органи досудового слідства фактично не виконали вказівок апеляційного суду і ретельно не перевірили причетності ОСОБА_5 до скоєння злочинів відносно потерпілого. Постанови слідчого відносно ОСОБА_5 не були навіть скасовані прокурором, який наглядає за законністю при розслідуванні кримінальних справ.

Разом з тим, перевіряючи причетність даної особи до злочинів відносно потерпілого, органам досудового слідства необхідно було дати оцінки його показанням, які постійно змінювались. Так, в засіданні апеляційного суду ОСОБА_8 стверджував, що лише штовхнув потерпілого своїм плечем, тоді

як у попередніх показаннях на досудовому слідстві говорив, що бив потерпілого кулаками. Показання ОСОБА_5 постійно змінювались у бік зменшення своєї участі в побитті потерпілого. Цим обставинам органи досудового слідства взагалі не дали ніякої оцінки, а взявши за основу останні показання ОСОБА_5, закрили кримінальну справу відносно нього (т.1 а.с. 207).

У справі є кілька процесуальних документів - пояснень і допитів ОСОБА_9, складених до того ж різними посадовими особами міліції, в яких ОСОБА_8 зізнається, що разом з ОСОБА_1ом побив потерпілого, особисто заподіявши йому 8-10 ударів ногами в область паха та живота, (т.1 а.с. 15-16, 47-48, 54-56). Ці показання ОСОБА_6 прямо суперечать висновкам органів досудового слідства про його невинуватість. Достовірність цих процесуальних документів, законність їх складання жодним чином не спростовані.

Постанова органів досудового слідства про пред'явлення обвинувачення ОСОБА_10 складена таким чином, що з неї неможливо встановити мотив скоєння злочину. В цій постанові йдеться про „непорозуміння", що виникло між підсудним і потерпілим, внаслідок чого підсудний побив потерпілого, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження. Матеріали справи ні про яке „непорозуміння" не свідчать. Таким чином, має місце неконкретність пред'явленого обвинувачення, що разом з іншими недоліками кримінальної справи, є підставою для повернення її на додаткове розслідування.

У відповідності до ст. 64 КПК України, при провадженні досудового слідства в кримінальній справі підлягає доказуванню розмір шкоди, завданої злочином. Як видно з матеріалів справи, органам досудового слідства необхідно було більш ретельно дослідити це питання, що можливо зробити в ході досудового розслідування справи.

Апеляційний суд наголошує на упередженості розслідування кримінальної справи, коли в обґрунтування обвинувачення клались одні факти, а інші свідомо замовчувались. Це, на думку апеляційного суду, являється порушенням ст. 22 КПК щодо повноти, всебічності та об'єктивності розслідування і виправити ці недоліки в судовому засіданні неможливо.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 379, 282 КПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції    залишити    без    задоволення,    а    постанову    Ніжинського

міськрайонного суду Чернігівської області від 25 червня 2007 р. про повернення на додаткове розслідування кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 по ст. 121 ч. 1 КК України - без змін.