РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2007 р. м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
Головуючого - судді Куштана Б.П., суддів: Собослоя Г.Г. та Кеміня М.П., при секретарі Рогач І.І., з участю апелянта ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 16 травня 2007 р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся з указаним позовом в суд у вересні 2006 р.
Просив визнати незаконним його звільнення з роботи і поновити на попередній роботі; стягнути з відповідача 3099 гр. заробітної плати за час вимушеного прогулу, з яких 2100 грн. заборгованості з 01.01.06 р. по 30.06.06 p., а 999 грн. - за період з 01.07.06 р. по 21.09.06 p., 700 грн. компенсації за невикористані відпустки, 1191.49 грн. витрат на технічне обслуговування транспортного засобу та придбання паливно-мастильних матеріалів, а також 4000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування зазначав, що на підставі безстрокового трудового договору від 21.07.04 р. працював у відповідача водієм пасажирського автобусу з оплатою праці 205 грн. на місяць, але не менше встановленого законом мінімального розміру заробітної плати. З 01.01.06 р. відповідач припинив виплачувати йому зарплату, а з 23.03.06 р. звільнив з роботи на підставі ст. 40 п.4 КЗпП (за прогул).
Вважає звільнення незаконним, оскільки відповідач не дотримався вимог ст. 149 КЗпП. Через це він зазнав моральних страждань.
Рішенням суду від 16.05.07 р. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 700 грн. грошової компенсації за невикористані відпустки. У решті вимог відмовлено.
У апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення та ухвалити нове по суті позову.
Доводить про порушення судом норм матеріального права (ст.ст. 3, 24, 58, 147-1,148, 149 КЗпП) та процесуального права (неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та неналежна оцінка доказів).
У письмовому запереченні ОСОБА_2 вказує на безпідставність скарги. Просить залишити рішення без змін як законне та обґрунтоване.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення - зміні, з таких мотивів.
Суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача ґрунтується на чинному
трудовому законодавстві та є доведеним. Окрім цього, ОСОБА_1 звернувся в суд з пропуском
без поважних причин установленого ст. 233 ч.І КЗпП строку. Вимога про відшкодування
матеріальних затрат є недоведеною, а про стягнення грошової компенсації за невикористані
відпустки - обґрунтованою.
Справа № 22ц - 1124/07
Головуючий у першій інстанції: Гайдур А.Ю. Доповідач: КуштанБ.П.
Колегія судців не погоджується з відмовою в задоволенні вимог позивача про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди через невідповідність висновків суду обставинам справи.
Згідно з положеннями ст.ст. З, 7 КЗпП трудові відносини осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (які займаються підприємницькою діяльність без створення юридичної особи), регулює законодавство про працю. За ст. 7 цього Кодексу особливості регулювання встановлюються законодавством, яким, зокрема, є Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою (надалі - Порядок), затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.01 р. № 260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.06.01 р. за№ 554/5745).
За змістом ст. 24-1 КЗпП та відповідно до п.6 указаного Порядку про звільнення працівника наймач (фізична особа) робить запис у трудовому договорі з посиланням на відповідні статті КзпП України, що є підставою для зняття службою зайнятості цього договору з реєстрації (з відміткою на всіх трьох примірниках трудового договору) та внесення наймачем запису про звільнення до трудової книжки працівника.
Як свідчать матеріали справи, трудовий договір між сторонами укладений та зареєстрований Ужгородським міським центром зайнятості 27.01.04 p., що є незаперечною обставиною (а.с.5). Згідно з листом указаного центру від 05.09.06 р. договір знятий з реєстрації 23.03.06 р. за ст. 40 п.4 КЗпП на підставі заяви ОСОБА_2 та копії акту про невихід ОСОБА_1 на роботу. Водночас записів про припинення трудового договору та зняття його з реєстрації на примірнику позивача як і відповідного запису в трудовій книжці немає (а.с.5-7).
На підставі ст. 40 п.4 КЗпП трудовий договір може бути розірваний власником у випадку прогулу працівника без поважних причин, однак звільнення в цьому випадку є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень, тобто ст. 149 КЗпП.
Відповідач не дотримався ні цих правил, ні зазначеного Порядку, тобто звільнив позивача з роботи без законних на те підстав (з порушенням порядку звільнення).
У контексті наведеного позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 23.03.06 р. по день ухвалення рішення в справі) підлягають задоволенню як обгрунтовані. При цьому колегія суддів вважає, що позивач не пропустив передбачений ст. 233 ч.І КЗпП строк звернення до суду, оскільки про порушення свого трудового права дізнався (за відсутності наказу про звільнення та відповідних записів у трудовому договорі й трудовій книжці) лише 05.09.06 p., тобто після звернення до Ужгородського міського центру зайнятості (а.с.6). Позов поданий 21.09.06 р. (а.с.4).
За ст. 237-1 КЗпП у разі, якщо порушення законних прав працівника призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, власник або вповноважений ним орган зобов'язаний відшкодувати працівнику моральну шкоду.
При вирішенні цього питання колегія суддів бере до уваги, що позивач зазнав певної моральної шкоди внаслідок порушення його трудових прав (незаконне звільнення, тривалість вимушеного прогулу та відсутність роботи), яку не можна компенсувати лише встановленням факту порушення, проте з урахуванням вимог розумності та справедливості визначає таку в розмірі 3000 грн., тобто ця вимога позивача підлягає частковому задоволенню.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 6225 грн. (із розрахунку мінімальної заробітної плати за період вимушеного прогулу).
Вимога про стягнення заборгованості заробітної плати з 01.01.06 р. до 23.03.06 р. позивачем не заявлялася.
У частині вимог щодо стягнення майнової шкоди (витрат на технічне обслуговування
транспортного засобу та придбання паливно-мастильних матеріалів на суму 1191.49 грн.) і
грошової компенсації за невикористані відпустки рішення суду першої інстанції є законним та
обгрунтованим.
Додатковий судовий збір на суму 19.75 грн. (11.25 грн. за вирішення майнових вимог та 8.50 грн. - за вирішення питання відшкодування моральної шкоди) слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. З, 7, 24-1, 149, 233 ч.І, 235, 237-1 КЗпП України, Порядком реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, ст.ст. 303, 307 ч.І п.3, 309 ч.І п.3, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319, 367 ЦПК України, -
РІШИЛА:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Міжгірського районного суду від 16 травня 2007 р. змінити.
2.1. Поновити ОСОБА_1 на попередній роботі - водієм у приватного
підприємцяОСОБА_2.
2.2. Стягнути зОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6225
(шість тисяч двісті двадцять п'ять) грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 3000
(три тисячі) грн. у відшкодування моральної шкоди.
2.3. Додатково стягнути зОСОБА_2 в доход держави 19 (дев'ятнадцять) грн. 75
коп. судового збору.
3. Решту рішення залишити без змін.
4. Стягнути з ОСОБА_1 30 (тридцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
5. Рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць (в розмірі 440 грн.) підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.