Справа № 22ц- 1297/2007 р. Головуючий у першій інстанції -
Скалозуб О.М.
Категорія - цивільна Доповідач - Боброва І.О.
Ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2007 р. Апеляційний суд Чернігівської області
у складі:
головуючого - судді: Литвиненко LB.
суддів: Бобрової І.О., Редьки А.Г.,
при секретарі: Рябчук СВ.,
за участю: Позивача та його представника - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційними скаргами
ТОВ ПВКФ „Сяйво" в особі представника Середи Анатолія Дмитровича
та ОСОБА_1
на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 червня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Просвітньо - виробнича комерційна фірма „Сяйво" про зміну формулювання причин звільнення і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 3 458,21 грн. та за зустрічним позовом ТОВ Просвітньо - виробнича комерційна фірма „Сяйво" до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в сумі 33,76 грн., що завдана підприємству внаслідок порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків,
ВСТАНОВИВ:
13.02.2007 року позивач-відповідач ОСОБА_1 звернувся з позовом в якому просив змінити формулювання причин звільнення його з роботи з ТОВ Просвітньо - виробнича комерційна фірма „Сяйво" із „За систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку" на „Звільнений за власним бажанням, ст.38 КЗпІІ України". Свої вимоги позивач-відповідач обґрунтував тим, що він працював у відповідача-позивача начальником відділу. 10.11.2006 р. він подав заяву про звільнення за власним бажанням однак наказом від 10.11.2006 року його
було звільнено на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України. Він вважає, що причини звільнення є неправильними і такими, що не відповідають обставинам справи. Неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці ОСОБА_1 стало перешкодою в його працевлаштуванні на іншу роботу, тому він просив в уточненій позовній заяві (а.с.73) стягнути з відповідача-позивача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 3 458,21 грн. та судові витрати.
Відповідач-позивач ТОВ Просвітньо - виробнича комерційна фірма „Сяйво" в березні 2007 року подало зустрічну позовну заяву в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь шкоду в сумі 33,76 грн. завданої підприємству внаслідок порушення працівником покладених на нього обов'язків та судові витрати. Зазначена шкода виникла в результаті використання ОСОБА_1 у власних цілях господарської операції за договором №206-229 від 19.10.2006 р. між ТОВ ПВКФ „Сяйво" і ПОСП „Колос".
Ухвалою судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27.03.2007 р. позови ОСОБА_1 та ТОВ Просвітньо -виробнича комерційна фірма „Сяйво" були об'єднані в одне провадження (а.с.64).
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 червня 2007 р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 із „За систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку" на „Звільнений за власним бажанням, ч.1 ст.38 КЗпП України". З ТОВ Просвітньо - виробнича комерційна фірма „Сяйво" на користь ОСОБА_1 стягнуті судові витрати 400 грн. В іншій частині його позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ТОВ Просвітньо - виробнича комерційна фірма „Сяйво" відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ Просвітньо - виробнича комерційна фірма „Сяйво" просить скасувати рішення від 26 червня 2007 р. і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, а позовні вимоги ТОВ ПВКФ „Сяйво" задовольнити, стягнувши з позивача-відповідача 33,76 грн. та судові витрати 800 грн.
Апелянт наголошував на тому, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законодавства про працю. На думку ТОВ, позивач-відповідач пропустив строк звернення до суду, що передбачений ст. 233 КЗпП України. Ніяких поважних причин пропуску цього строку ОСОБА_1 не навів.
ТОВ ПВКФ „Сяйво" також вважає, що факт порушення ОСОБА_1 своїх трудових обов'язків є встановленим, тому вони і просили суд стягнути завдані збитки.
В доповненні до апеляційної скарги апелянт додав, що оскаржуване рішення суду є частково незаконним, необгрунтованим та таким, що підлягає зміні через постановления його з порушенням норм процесуального та матеріального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.
Апелянт вважає, що висновок суду щодо дня реєстрації наказу про звільнення та складання акту ґрунтуються тільки на його сумнівах та здогадках, а не достовірних доказах.
Невірним є і висновок суду що звільнення позивача-відповідача було проведено з порушенням трудового законодавства. Не було враховано судом і тієї обставини, що заяву про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 подав під час проведення службового розслідування.
На думку апелянта ТОВ ПВКФ „Сяйво", суд в рішенні повівся упереджено, не встановив чи були систематичні порушення трудової дисципліни ОСОБА_1, що стали причиною звільнення, фактично не дослідив надані письмові докази та усні пояснення свідків і відповідно не відобразив їх у рішенні. Апелянт вважає, що суд порушив вимоги ст. 213 ЦПК України.
В своїх запереченнях на цю апеляційну скаргу позивач-відповідач ОСОБА_1 просив відмовити у задоволені цієї скарги, зазначивши, що строк звернення до суду ним пропущений не був, оскільки він звернувся до суду у передбачений законом строк. Ознайомитися з наказом він не відмовлявся. Наказ про накладення на нього дисциплінарного стягнення скасований, тому відповідач не мав підстав для його звільнення за п.3ч.1 ст.40 КЗпП України.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати в частині відмови у задоволенні свого позову рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 червня 2007 р. і ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача-позивача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 3 458,21 грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що суд на порушення ч. З ст. 235 КЗпП України, визнавши неправильним формулювання причин звільнення, формально підійшов до вирішення питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не врахувавши показання свідка ОСОБА_2. Апелянт вважає, що він довів в судовому засіданні той факт, що неправильне формулювання причин звільнення стало перешкодою в його подальшому працевлаштуванні.
В запереченнях відгговідач-позивач ТОВ ПВКФ „Сяйво" просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, оскільки вважають, що ч.3 ст.235 КЗпП України стосується лише випадків коли працівник поновлюється на роботі. Відповідач-позивач зазначає, що ОСОБА_1 не довів належними доказами ті обставини, на які він посилається. Інші доводи, викладені в запереченні стосуються безпосередньо проступку, за який ОСОБА_1 було звільнено з посади.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін виходячи з наступного:
Суд першої інстанції у повному обсязі дослідив надані сторонами документи, перевірив доводи сторін, правильно встановив обставини справи і висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та законі.
Суд правильно встановив, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем-позивачем - ТОВ ПВКФ „Сяйво" (а.с.5). Працював на посаді начальника відділу олієжирової промисловості.
Наказом генерального директора ТОВ ПВКФ „Сяйво" від 10.11.2006 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи згідно з п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього розпорядку, оскільки раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення (а.с.6), зокрема догана, накладена відповідно до наказу від 07.11.2006 p..
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 18.04.2007 р. наказ ТОВ ПВКФ „Сяйво" від 07.11.2006 р. про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани ОСОБА_1 скасований. Доводи апелянта ТОВ ПВКФ „Сяйво" щодо незаконності рішення суду від 18.04.2007 р. і оскарження його в касаційному порядку не спростовують тієї обставини, що це рішення суду вступило в законну силу і є чинним на час постановления рішення суду від 26.06.2007 року
Відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Таким чином зміни формулювання причин звільнення є вірним.
Посилання апелянта ТОВ ПВКФ „Сяйво" на те, що позивач-відповідач пропустив строк звернення до суду є безпідставними, оскільки згідно ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у тільки у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Спір про зміну формулювання причин звільнення це не спір про звільнення, тому при зверненні до суду з таким позовом діє тримісячний строк. Позивачем-відповідачем цей строк не пропущений.
Доводи апелянта ТОВ ПВКФ „Сяйво" що висновок суду щодо дня реєстрації наказу від 10.11.2006 року ґрунтується лише на припущеннях, не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги, оскільки на фотокопії наказу від 10.11.2006 року, що була надана позивачем-відповідачем при подачі позовної заяви 13.02.2007 р., не має номеру (а.с.6). Номер на цьому наказі -251/1 - к - проставлений пізніше, що підтверджується копією цього ж наказу, що була надана відповідачем-позивачем при подачі зустрічної позовної заяви, датованій 20.03.2007 р. (а.с.43).
Той факт, що ОСОБА_1 займався підприємницькою діяльністю без відповідної реєстрації, що на думку ТОВ ПВКФ „Сяйво" завдало шкоди державі, не має правового значення при вирішенні даного спору.
Вірним є і висновок суду щодо відмови ОСОБА_1 у стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 3 458,21 грн. Суд вірно критично поставився до показань свідка ОСОБА_2, оскільки цей же свідок, як заступник голови правління з комерційних питань підписав довідку №323 від 27.04.2007 p., що трудовий договір між ВАТ „Ніжинський жиркомбінат" та ОСОБА_1 не укладався через відсутність вакансій (а.с.107). Тому доводи апелянта ОСОБА_1 суд до уваги не приймає.
Доводи апелянта ТОВ ПВКФ „Сяйво" щодо скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог є безпідставними. Наявність прямої дійсної шкоди, що давала б підстави для покладення матеріальної відповідальності на працівника ОСОБА_1,, в судовому засіданні встановлена не була.
Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, тобто в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що доводи
викладені в апеляційних скаргах обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для їх задоволення відсутні.
Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315,317,319 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ ПВКФ „Сяйво" -відхилити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 червня 2007 р. - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.