РІШЕННЯ
Іменем України
18 липня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді Шестакової Н.В. Суддів: Кателіна В.П. Філатової Є В. при секретарі Галіч Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Сімферопольська міська рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної та матеріальної шкоди,
за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 07 лютого 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2005 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди у розмірі 5000грн., посилаючись на те, що з 06.07.1998 року він є власником 60/100 часток будинку АДРЕСА_1. Попередньому власнику зазначеної частки жилого будинку ОСОБА_4 на підставі ухвали Центрального районного суду м. Сімферополя від 09.12.1997 року була виділена ізольована частка земельної ділянки площею 291кв.м., а власнику інших 40/100 часток будинку ОСОБА_5 - 190кв.м. Ця ухвала суду була виконана із складанням акту про передачу власникам будинку відповідних часток земельної ділянки. З урахуванням визначення часток земельної ділянки власникам жилого будинку позивач встановив металеву огорожу. 16.11.2004 року відповідач за договором дарування став власником 40/100 часток будинку, після чого виникли суперечки щодо користування часткою земельної ділянки площею 36кв.м.
У червні 2005 року позовні вимоги були доповнені, позивач просив стягнути із відповідача вартість металевої огорожі у сумі 1404грн. на тій підставі, що відповідач поламав цю огорожу (а.с.53) і завдав йому матеріальну шкоду.
У квітні 2005 року із зустрічним позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою до ОСОБА_1 звернувся ОСОБА_2, мотивуючи вимоги тим, що йому на підставі ч.З ст.415 ЦК України перейшло право користування земельною ділянкою площею 190кв.м., яка раніше
Справа №22-ц-3333/2007р. Головуючий в 1 інстанції Довженко Ю.П.
Доповідач Шестакова Н.В.
знаходилася у користуванні ОСОБА_5, однак відповідач перешкоджає йому у встановленні огорожі для ізолювання частин земельної ділянки.
Рішенням суду в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов задоволено. Постановлено зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод в користуванні часткою земельної ділянки шляхом зобов'язання його не перешкоджати ОСОБА_2 спорудити кам'яну огорожу для ізолювання його частки земельної ділянки.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 ставлять питання про скасування рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 і відмову у позові ОСОБА_2, мотивуючи тим, що обставини по справі встановлені неправильно, висновки суду не відповідають обставинам по справі, судом порушені норми матеріального права. Зокрема, суд першої інстанції не врахував те, що згідно з актом судового виконавця у липні 1998 року були визначені частки земельної ділянки, які виділялися у користування попереднім власникам жилого будинку; встановлений порядок користування земельною ділянкою був порушений з боку ОСОБА_2. Також не прийнято судом першої інстанції до уваги те, що ОСОБА_2 не став законним користувачем або власником земельної ділянки на підставі ст. 120 ЗК України; експерт пропонував варіанти визначення порядку користування земельною ділянкою із урахуванням всіх обставин.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, позивача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Розглядаючи цивільно-правовий спір, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі ч.3 ст.415 ЦК України ОСОБА_2 став користувачем частки земельної ділянки, якою раніше користувався попередній власник частки жилого будинку; за даними повторної та додаткової експертиз фактичний поділ земельної ділянки, який мав місце при встановленні металевої огорожі, не відповідає ухвалі суду від 09.12.1997 року, тому позов ОСОБА_1 необгрунтований, а позов ОСОБА_2. підлягає задоволенню. Висновки суду не відповідають обставинам справи і зроблені з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Як свідчать матеріали справи, за договором від 13 квітня 1959 року ОСОБА_4 була виділена у безстрокове користування земельна ділянка площею 470кв.м. (а.с.19). Ухвалою суду від 09.12.1997 року була затверджена мирова угода між попередніми співвласниками жилого будинку на умовах передачі ОСОБА_4 у користування частки земельної ділянки площею 291кв.м., ОСОБА_5 - 190кв.м. (а.с.22-23). Згідно із актом судового виконавця (а.с.18) зазначена ухвала суду була виконана. 06.07.1998 року ОСОБА_4 подарував свою частку жилого будинку ОСОБА_1 (а.с.27). 16.11.2004 року другий співвласник жилого будинку ОСОБА_5 подарував свою частку жилого будинку ОСОБА_2 (а.с.65). ОСОБА_1 і ОСОБА_2, вважаючи, що порядок користування земельною ділянкою визначений, просять захистити їх право землекористування шляхом усунення перешкод у користуванні своїми частинами земельної ділянки. Аналізуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що при визначенні порушених земельних прав слід виходити із того, що земельне законодавство передбачає захист земельних прав особи, яка набуває право власності на жилий будинок або частку жилого будинку, але межі цього захисту у Земельному кодексі України, який діяв до січня 2002 року, і у Земельному кодексі України, який діє з січня 2002 року, відрізняються.
Як встановлено у ч.2 ст.30 ЗК України в редакції 1990 року, при переході права власності громадян на частку жилого будинку земельна ділянка переходить у спільне користування у разі неможливості розділу земельної ділянки, тобто розмір частини земельної ділянки, яка переходить до нового співвласника, залежить тільки від його
частки у праві власності на жилий будинок. Разом з тим у відповідності із ч.5 ст.30 зазначеного Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою або право власності на земельну ділянку наступного власника частки жилого будинку повинно бути легалізовано, тобто закон не передбачав автоматичної передачі права користування частиною земельної ділянки від попереднього співвласника жилого будинку новому співвласнику.
Приймаючи до уваги те, що позивач ОСОБА_1 одержав частку у жилому будинку у 1998 році, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що у його користуванні повинна бути частка земельної ділянки, яка раніше була у користуванні попереднього співвласника жилого будинку ОСОБА_4, однак право користування ним частиною земельної ділянки не встановлено у відповідності із ч.5 ст.30 ЗК України в редакції 1990 року, тому ОСОБА_1 по суті є фактичним землекористувачем частини земельної ділянки без належного оформлення цього права і встановлення меж цієї частини земельної ділянки.
Стосовно земельних прав ОСОБА_2., який одержав частку жилого будинку у 2004 році, слід виходити з вимог ст.120 діючого з 01.01.2002 року Земельного кодексу України в редакції до 2007 року про перехід права користування земельною ділянкою при переході права власності на будівлю на підставі договору оренди, оскільки земельна ділянка не знаходилася у власності ОСОБА_6. Згідно із ст.377 ЦК України, діючого із 01.01.2004 року, до особи, яка придбала житловий будинок, переходить право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; як встановлено у ч.2 ст.377 ЦК України, якщо житловий будинок розміщений на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій він розміщений, та частиною ділянки, яка необхідна для його обслуговування.
Зазначені положення земельного законодавства про перехід права користування земельною ділянкою при переході права власності на будівлі прокоментовані у пп.г) п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" і зазначено, що до 01.01.2001 року при переході права власності на частку жилого будинку до земельних відносин застосовується ст.30 ЗК України 1990 року, після 01.01.2002 року -ст.120 ЗК України 2001 року. Таким чином, є необгрунтованим посилання ОСОБА_2. на ч.З ст.415 ЦК України як на правову підставу його позову, оскільки ст.415 ЦК України стосується права користування чужою земельною ділянкою, яка передана власником земельної ділянки іншій особі для забудови, у разі спорудження на цій земельній ділянці якоїсь будівлі. Тобто ця стаття ЦК України не застосовується при регулюванні земельних відносин при зміні співвласника жилого будинку.
Із матеріалів справи слідує, що право користування частиною земельної ділянки і межі частини земельної ділянки, яка повинна знаходиться у користуванні ОСОБА_2., у відповідності із вимогами діючого законодавства не встановлені, тому він також є фактичним землекористувачем. Відповідно до ст. 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Ухвала суду від 09.12.1997 року про затвердження мирової угоди між попередніми співвласниками жилого будинку на умовах передачі ОСОБА_4 у користування частки земельної ділянки площею 291кв.м., ОСОБА_5 - 190кв.м. визначала розмір частин земельної ділянки, які передавалися у користування зазначеним особам, і має правове значення тільки при вирішенні питання про розмір частини земельної ділянки, яка підлягає передачі у користування ОСОБА_1 Цей документ, а
також судового виконавця про передачу попереднім власникам жилого будинку ізольованих частин земельної ділянки не містять опису меж цих частин та їх місцезнаходження і не може бути доказом користування з боку ОСОБА_1 тією частиною земельної ділянки, яку він зазначає у позовних вимогах про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, приймаючи до уваги те, що він не має жодного документу про передачу особисто йому цієї частини земельної ділянки у визначених межах.
Колегія суддів звертає увагу на те, що предметами обох позовів по справі є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка визначається за ст.79 ЗК України як частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Посилання суду першої інстанції на висновки експерта щодо не відповідності порядку користування земельною ділянкою між сторонами по справі порядку користування, який встановлений в ухвалі суду від 09.12.1997 року, не можуть бути прийняті до уваги з тих же підстав, що ухвала суду від 09.12.1997 року і акт виконання цієї ухвали не містять меж частин земельної ділянки, які були виділені попереднім співвласникам жилого будинку; крім того, земельні права обох сторін не легалізовані в порядку, встановленому земельним законодавством на час придбання ними часток жилого будинку. Висновки експерта не є доказом існування або встановлення меж земельної ділянки або її частин.
Приймаючи до уваги те, що сторони по справі не надали доказів щодо визначення їх прав на частини земельної ділянки, а також меж цих частин земельної ділянки, якими вони можуть користуватися на законних підставах, колегія суддів вважає, що не має підстав вважати порушеними земельні права сторін.
В частині вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди суд першої інстанції також виходив з того що порядок користування земельною ділянкою між співвласниками жилого будинку не відповідає порядку користування земельної ділянки, зазначеному в ухвалі суду від 09.12.1997 року та в мировій угоді. Між тим позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди були пов'язані із пошкодженням металевої огорожі, яка споруджена ОСОБА_1. Враховуючи те, що ОСОБА_1 не надав суду належних і достатніх доказів спричинення йому матеріальної шкоди у сумі, яка складає вартість всієї огорожі (а.с.54), позов ОСОБА_1 у зазначеній частині необгрунтований за недоведеністю позовних вимог, а не за тими доводами, які зазначені судом першої інстанції.
На підставі наведеного рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позовах сторін.
Керуючись ст.ст.303,307,309 Цивільного процесуального кодексу України, колегія
суддів ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3задовольнити частково. Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 07 лютого 2007 року скасувати. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Сімферопольська міська рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної та матеріальної шкоди, а також у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного^вду України на протязі двох місяців.