КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № -22а- 3342 / 07 р. Головуючий у 1 інстанції
Карпечкін Т.П.
Суддя доповідач Бистрик Г.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2007 року. м. Київ.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Бистрик Г.М.,
Суддів: Ситникова О.Ф., Бєлової Л.В.,
при секретарі: Пономаренко О.О.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою представника третіх осіб ОСОБА_1 на постанову Господарського суду Київської області від 27.04.2007 року по адміністративній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства « Племінний завод « «Бортничі» до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, треті особи, що не заявляють самостійні вимоги : ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45 про скасування рішення , -
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство «Племінний завод «Бортничі» в листопаді 2006р. звернулося до господарського суду Київської області з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації НОМЕР_1, на підставі яких треті особи по справі, як власники земельних часток (паїв), отримали земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Зазначені Розпорядження позивач розцінює як незаконні та такі, що порушують його права, оскільки відповідач в зв'язку з їх винесенням без належних правових підстав позбавив позивача права колективної власності на земельну ділянку.
Постановою Господарського суду Київської області від 27.04.2007 року позов ВАТ «Племінний завод «Бортничі» задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник третіх осіб подав апеляційну скаргу, в якій просить вказану постанову суду скасувати і прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що постанова винесена Господарським судом Київської області з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального та процесуального права.
Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що постанову судом першої інстанції прийнято законно та обґрунтовано.
Представник позивача просив суд залишити постанову без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, заслухавши суддю доповідача пояснення представника позивача, представників третіх осіб, та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступні підстави.
Бориспільською райдержадміністрацією Київської області 27 червня 2006 року були прийняті розпорядження НОМЕР_1 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок з ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ведення особистого селянського господарства на території Гірської сільської ради» та НОМЕР_2 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв), для ведення особистого селянського господарства на території Гірської сільської ради».
Зазначеними розпорядженнями на підставі погодженої та затвердженої у встановленому порядку землевпорядної документації (проектів землеустрою) відповідачем було здійснено зміну цільового використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення з ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ведення особистого селянського господарства та здійснено виділення зазначених земельних ділянок третім особам в натурі (на місцевості), як власникам земельних часток (паїв) за рахунок земель колективної власності ВАТ «Племінний завод «Бортничі».
Зміну цільового використання та виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок на користь третіх осіб було проведено за рахунок земель колективної власності позивача, які були надані останньому відповідно до Рішення Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області НОМЕР_3, про що 08 вересня 1997 року ВАТ «Племінний завод «Бортничі» було видано Державний акт на право колективної власності на землю площею 1022,3 га в межах Гірської сільської ради для сільськогосподарського виробництва разом з Додатком № 1 до Акту - списком громадян, членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, товариства.
В зазначений список громадян були включені треті особи по справі, як члени трудового колективу позивача.
Відповідно до частини 2 статті 5 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року суб'єктами колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, до категорії яких відноситься ВАТ «Племінний завод «Бортничі».
Згідно частини 2 статті 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у колективній власності громадян - членів такого підприємства, кооперативу, товариства.
До державного акта додається список цих громадян.
У відповідності до Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» на підставі розпорядження НОМЕР_4 Бориспільською районною державною адміністрацією було проведено паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність ВАТ «Племінний завод «Бортничі» та видані фізичним особам, в т.ч. третім особам, які були включені до списку громадян - членів ВАТ «Племінний завод «Бортничі», сертифікати на право на земельну частку (пай).
Згідно статті 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992 року № 2114-XII майно у колективному сільськогосподарському підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб'єктом права власності у колективному сільгосппідприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.
Виходячи з викладеного земля, що є у колективній власності позивача, з 3 липня 1997 року фактично належала на праві спільної часткової власності членам останнього, згідно виданих їм сертифікатів на право на земельну частку (пай).
Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції виходив з того, що схему поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) ВАТ «Племінний завод «Бортничі» не було затверджено у встановленому порядку, а тому вищезазначені розпорядження відповідача прийняті без належної правової підстави, є неправомірними і підлягають скасуванню.
Складання Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) було передбачено «Методичними рекомендаціями щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій», які були затверджені Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04.06.1996 році № 47/172/48.
Арбітражним судом Київської області 18.11. 1998 року було порушено справу № 218-10б/98 про банкрутство ВАТ «Племінний завод «Бортничі».
Схема поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) ВАТ «Племінний завод «Бортничі» між його членами була у 2000 році розроблена Київським відділенням Інституту землеустрою УААН та затверджена загальними зборами ВАТ «Племінний завод «Бортничі» від 21 квітня 2000 року.
Постановою Арбітражного суду Київської області 12.04.2000 року по справі № 218/10б-98 ВАТ «Племінний завод «Бортничі» було визнано банкрутом та призначено ліквідаційну процедуру.
Рішенням господарського суду Київської області від 27.07.2001 року по справі № 181/12-01 було визнано рішення загальних зборів ВАТ «Племінний завод «Бортничі» від 21.24.04.2000 року недійсними в зв'язку з тим, що вони були проведені після визнання позивача банкрутом та призначення ліквідаційної процедури, а отже прийнятими не уповноваженим органом управління юридичної особи.
Проте, як було встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, схема поділу земель колективної власності Позивача на земельні частки (паї) 05 квітня 2000 року була затверджена Рішенням Гірської сільської ради, тобто до моменту визнання Позивача банкрутом - 12 квітня 2000 року.
Оскільки рішення загальних зборів ВАТ «Племінний завод «Бортничі» в судовому порядку визнані недійсними, то відповідно схема поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) ВАТ «Племінний завод «Бортничі» є незатвердженою у встановленому порядку, як зазначив у своїй постанові суд першої інстанції.
Зі вказаними висновками суду першої інстанції при посиланні на обставини, встановлені зазначеними судовими рішеннями по справам за участю позивача, в частині неправомірного розпорядження землями колективної власності за рішеннями її співвласників, не можна погодитись, як недопустимими засобами доказування в порядку частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
Частиною 4 статті 44 Закону України від 14.05.1992 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що у разі ліквідації сільськогосподарського підприємства, до якого відноситься позивач, у зв'язку з визнанням його банкрутом рішення щодо земельних ділянок, які є у власності такого підприємства, надані йому у постійне чи тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, приймається відповідно до Земельного кодексу України (18.12.1990 р.).
Таким чином, зазначена правова норма встановлює пріоритет у правовому застосуванні норм Земельного кодексу над нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо регулювання правовідносин по розпорядженню земельними ділянками сільськогосподарського підприємства, визнаного банкрутом.
Відповідно до статті 5 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року земля могла належати громадянам на праві колективної власності. При цьому розпорядження земельними ділянками, які знаходяться в колективній власності громадян, здійснювалось виключно за рішенням загальних зборів колективу співвласників. Кожний член сільськогосподарського акціонерного товариства мав право у випадку виходу із нього отримати свою частку землі в натурі (на місцевості).
Тобто, ніякий орган управління сільськогосподарського акціонерного товариства, а саме арбітражний керуючий (ліквідатор), який діяв на підставі статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не мав права розпоряджатися землею замість співвласників цієї землі.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками ВАТ «Племінний завод «Бортничі», як будь-якого суб'єкта колективної власності були обмежені, оскільки розпорядження такими земельними ділянками здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.
Суд першої інстанції також не врахував той факт, що зазначені вище Методичні рекомендації не носять обов'язкового характеру, оскільки Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04.06.1996 році № 47/172/48, яким такі рекомендації були затверджені, не був зареєстрований в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку.
Згідно Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999 року сертифікати на право на земельну частку (пай) були проголошені правовстановлюючими документами, що засвідчують право володіння, користування та розпорядження земельною часткою (паєм).
Зазначений Указ встановлює забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств право, зокрема, вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями). Це право, гарантоване ст. 14 Конституції України де зазначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону .
Це право не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями.
Тобто Указ встановив імперативну норму щодо розпорядження землями колективної власності незалежно від наявних обмежень (в т.ч. встановлених судовими рішеннями), щодо рішень зборів колективу співвласників сільськогосподарських підприємств.
Відповідно до Указу Президента України від 10.11.94р. № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільського господарства» та Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» кожний член сільськогосподарського акціонерного товариства, як власник земельної частки (паю) на підставі виданого йому сертифікату на право приватної власності на таку земельну частку (пай), має право безперешкодно вийти з нього та одержати у разі виходу з нього безкоштовно у приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що здійснюється за його заявою шляхом відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку та засвідчується державним актом на право приватної власності на цю земельну ділянку.
Крім зазначених Указів Президента України, право на одержання землі в натурі (на місцевості) членами сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього було закріплене також частиною 9 статті 5 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року.
Згідно з пунктом д) статті 81 діючого Земельного кодексу України від 25.10.2001 року громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Так, згідно статті 2 Закону України від 05.06.2003р. № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією, а особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) подають до районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Саме на підставі поданої заяви до райдержадміністрації власник земельної частки (паю) виражає своє волевиявлення щодо виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Як було встановлено апеляційним судом в ході дослідження матеріалів справи, відведення земельних ділянок третім особам, як власникам земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) проводилося відповідачем згідно встановленої процедури: на підставі відповідних заяв третіх осіб та розробленої і погодженої з необхідними органами землевпорядної документації.
У відповідності з пунктами 16 та 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001року громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю, а сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельним часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
В зв'язку з цим, не можна говорити про факт безпідставного припинення права колективної власності на землю позивача та порушення статті 140 Земельного кодексу України від 25.10. 2001 року при винесенні відповідачем розпоряджень.
На час виділення третім особам в натурі (на місцевості) земельних ділянок, такі земельні ділянки вже перебували у їх власності згідно виданих їм сертифікатів, як правовстановлюючих документів на землю, отже останні є співвласниками наданої позивачу в колективну власність земельної ділянки на праві спільної часткової власності.
При винесенні розпоряджень відповідач не позбавляв позивача права власності на землю, оскільки діяв на підставі відповідних заяв власників земельних ділянок - фізичних осіб, як співвласників колективної власності, а по аналогії закону в розумінні частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, - спільної часткової власності.
Згідно статті 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Не можна погодитися з помилковою позицією суду першої інстанції, щодо відсутності у відповідача повноважень при винесенні розпоряджень, оскільки згідно п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001р. до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів здійснюють відповідні органи виконавчої влади.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку про те, що при ухваленні постанови, суд першої інстанції застосував норми матеріального права, які не повинен був застосовувати, і не застосував ті норми права, які необхідно застосовувати в конкретному випадку.
За таких обставин колегія суддів не вбачає обґрунтованих законних підстав для скасування та визнання протиправними розпоряджень відповідача НОМЕР_1 та вважає, що постанова Господарського суду Київського області є помилковою.
Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, тому воно відповідно до вимог ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню з постановленням нового рішення по справі.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу представника третіх осіб ОСОБА_1 на постанову Господарського суду Київської області від 27.04.2007 року по адміністративній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства « Племінний завод « «Бортничі» до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, треті особи, що не заявляють самостійні вимоги : ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45 про скасування рішення - задовольнити.
Постанову Господарського суду Київської області від 27 квітня 2007 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Відкритого Акціонерного Товариства «Племінний завод «Бортничі» до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправними та скасування розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації НОМЕР_1- відмовити.
Заходи забезпечення адміністративного позову - скасувати.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного Суду України .
Головуючий: підпис Бистрик Г.М.
Судді : підписи Ситников О.Ф.
Бєлова Л.В