Київський апеляційний адміністративний суд
Справа: № 22-а-1440/07 Головуючий у 1-й інстанції: Пархета А.В.
Доповідач: Межевич М.В.
У Х В А Л А
Іменем України
7 серпня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Бєлової Л.В та Бистрик Г.М., при секретарі Ковальчук А.І., за участю представника відповідача Кирилюка Р.І., розглянувши апеляційну скаргу Білоуса Олександра В'ячеславовича - представника Президента України на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10.05.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України Ющенка Віктора Андрійовича про визнання протиправними та скасування: Указу Президента України від 30 березня 2007 року № 253/2007 «Про скасування Указу Президента України від 21 червня 2005 року № 977», Указу Президента України № 255/2007 від 30 березня 2007 року «Про призначення виконуючим обов»язки голови місцевого загального суду», Указу Президента України № 278/2007 від 05 квітня 2007 року «Про скасування Указу Президента України від 15 червня 2005 року № 950», -
в с т а н о в и л а:
У квітні 2007 року позивач звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з вказаним позовом і 19.04.2007 року відкрито провадження у справі.
10.05.2007 року ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області на попередньому судовому засіданні було відмовлено у задоволенні клопотання представника Президента України про передачу адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Президента України у Голосіївський районний суд м. Києва.
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду, Білоус О.В. - представник Президента України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання представника Президента України і передати дану адміністративну справу на розгляд до Голосіївського районного суду м. Києва, посилаючись при цьому на порушення судом норм процесуального права та на невідповідність висновків суду обставинам справи.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Президента України підтримав апеляційну скаргу, пославшись на обставини, викладені в ній.
Позивач та його представник в судове засідання не з»явилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином і заперечень не надіслали.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про передачу справи в Голосіївський районний суд м. Києва, суд першої інстанції виходив з того, що незалежно від реєстрації місця проживання ОСОБА_1 не заборонено звертатися за вирішенням спору в суд за іншим місцем свого постійного або тимчасового проживання чи перебування. При цьому, як доказ проживання позивача в місті Умані прийнято копію свідоцтва про право власності на житло в м. Умані його дружини, з якою перебуває в зареєстрованому шлюбі.
Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки він не відповідає обставинам по справі та ухвалений з порушенням норм процесуального права.
Дійсно, свобода вибору місця проживання є одним з конституційних прав людини (ст. 33 Конституції України) і є складовою адміністративно правоздатності фізичної особи.
За місцем проживання (перебування, знаходження) позивача вирішуються адміністративними судами адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, які стосуються конкретної особи (ч. 2 ст. 19 КАС України).
Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, у якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Більш повне визначення поняття «місця проживання» викладено в Законі України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Так, виходячи із змісту вказаного Закону місце перебування - адміністративно-теріторіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, а місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік ( ст. 3); громадяни України зобов»язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання (ст. 6); реєстрація місця перебування здійснюється за заявою особи, яка зобов»язана подати її протягом семи днів після прибуття в місце перебування (ст. 8) і реєстрація - внесення відомостей до паспортного документу про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального виконавчої влади з питань реєстрації (ст. 3), - належним доказом місця перебування чи проживання позивача ОСОБА_1 є внесені до паспортного документа відповідні відомості.
Оскільки позивач надав лише документ про право власності на житло, який підтверджує належність майна на праві власності і не надав доказів про реєстрацію свого місця перебування чи проживання у місті Умані і, до того ж, як вбачається з матеріалів справи, пошта адресована судом за вказаною позивачем адресою в м. Умань повертається без вручення за закінченням терміну зберігання, але вручається йому за вказаною ним адресою в м. Києві, то це свідчить про те, що висновки суду першої інстанції щодо місця проживання ОСОБА_1 не відповідають обставинам справи і не підтверджені належними доказами, внаслідок чого судом порушено норми процесуального права, викладених в статтях 19 та 22 КАС України.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що відповідають вимогам закону висновки суду першої інстанції щодо неможливості процесуально об»єднати в одне провадження дану справу зі справою за позовом ОСОБА_2 до Президента України, третя особа: ОСОБА_1 про скасування Указу Президента України № 253/2007р. від 30.03.2007 року, яка знаходиться в провадженні Голосіївського райсуду м. Києва. При цьому, виходячи зі смислу положень статті 116 КАС України, згідно яких суд може своєю ухвалою об»єднати для спільного розгляду і вирішення кілька адміністративних справ за однорідними позовними заявами одного і того ж позивача до того ж відповідача чи до різних відповідачів або за позовними заявами різних позивачів до одного і того ж самого відповідача, колегія суддів також вважає позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 такими, що не є однорідними одного і того ж позивача і що останній не є стороною в позові першої, а тільки третьою особою.
Крім того, Указом Президента України від 16.11.2006 року № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» створена система місцевих та апеляційних адміністративних судів, в т.ч. в Автономній республіці Крим, в областях, в містах Києві та Севастополі утворено окружні адміністративні суди.
Відповідно до абзацу 3 пункту 5 Розділу У11 «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України про початок діяльності кожного з окружних адміністративних судів Державна судова адміністрація України повідомляє через загальнодержавні та відповідні місцеві офіційні друковані видання.
Окружний адміністративний суд міста Києва почав роботу з 30 липня 2007 рок, про що було повідомлено 31 липня 2007 року в газеті «Урядовий кур»єр» № 135.
Відповідно до ч. 2 п.5 Розділу У11 «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України після діяльності окружного адміністративного суду адміністративні позови, подані до відповідних місцевих загальних судів у справах, що підсудні окружному адміністративному суду, передаються цими судами до окружного адміністративного суду.
Дана адміністративна справа підсудна окружному адміністративному. Таким судом за місцем проживання позивача є Окружний адміністративний суд м. Києва, тому справу підлягає передачі на розгляд вищезазначеного суду.
За таких обставин ухвала Уманського міськрайонного суду від 10.05.2007 року про відмову в задоволенні клопотання про передачу справи до Голосіївського районного суду м. Києва не можна визнати такою, що відповідає вимогам ст. 159 КАС України та відповідно до вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про направлення справи для розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Керуючись ст. ст. 160 195, 196, 199, 202, 205, 206 КАС України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу представника Президента України Білоуса Олександра В»ячеславовича задовольнити частково.
Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10.05.2007 року скасувати, а справу направити для розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.
Головуючий:
Судді: