Справа № 2-1566/10

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м   У к р а ї н и  

24 червня 2010  р.                                                                                                       м. Донецьк

Калінінський районний суд міста Донецька в складі:

 головуючого - судді         Домарєва О.В.,

 при секретарі                    Луценко А.Г.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Лукьянчук О.А., Касенцової Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Праці та соціального захисту населення Калінінської районної в м. Донецьку ради «Про визнання неправомірними дій та зобвьязання вчинити певні дії», -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2010 року позивач звернувся із позовною заявою, уточнив яку, просив суд зобов’язати відповідача 1) виплатити грошову компенсацію на оздоровлення за 2010 рік відповідно до законодавства та 2) грошову допомогу до 5 травня 2010 року у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, 3) зобов’язати відповідача видати йому посвідчення інваліда війни 2 групи та проїзні талони країнами СНД згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їхнього соціального захисту», 4) зобов'язати відповідача негайно виконати рішення суду від 19.05.09 та від 24.06.09 на підставі ст.. 367 ЦПК України, 5) стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та 6) винести приватну ухвалу відносно начальника УТСЗН Калінінської районної в м.Донецьку ради.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та пояснив суду, що йому неправомірно виплачується компенсація на оздоровлення, грошова допомога до 5 травня 2010 року у меншому розміру, ніж це передбачено Законами України. Позивач неодноразово звертався до суду із позовами про перерахунок компенсації на оздоровлення, грошової допомоги до 5 травня за відповідні роки, які були задоволені. Проте відповідач продовжує нараховувати вказані виплати у меншому розмірі, тому позивач просив винести приватну ухвалу відносно начальника УПСЗН Калінінської районної в м. Донецьку ради. Крім того позивач має право на отримання посвідчення інваліда війни 2 групи та проїзних талонів країнами СНД згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту».

У судовому засіданні представники відповідача позовні вимоги не визнали, суду пояснили, що дії відповідача є правомірними, допомога на оздоровлення у 2010 році сплачувалася позивачу згідно з Постановою КМУ №299 від 07.04.10 «Про розмірі разової грошової допомоги, що виплачується у 2010 році відповідно до законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань». Крім того, ця допомога не може бути виплачена, оскільки виконавча служба наклала арешт на кошти на відповідному рахунку у зв’язку з невиконанням судових рішень та відсутністю державного фінансування. Тому просили відмовити позивачу у задоволенні позову у зв’язку з неможливістю виплати компенсації на оздоровлення, грошової допомоги. Також вважають необґрунтованими вимоги позивача про надання посвідчення інваліда війни 2 групи та талонів на безкоштовний проїзд країнами СНД, оскільки на час прийняття Закону, він не мав статусу інваліда війни.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач  ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи  внаслідок Чорнобильської катастрофи та перебуває на обліку в УТСЗН Калінінської районної в м. Донецьку ради.

Абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам II групи в розмірі п’яти  мінімальних заробітних плат. Згідно частин 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних  підрозділів місцевих  держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 року № 279-VI постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 була опублікована 14 листопада 2003 року в Офіційному віснику України N 44.

Пунктом 4 Постанови КМУ №987 від 20.06.2000 року «Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» виплата громадянам компенсацій, допомоги проводиться від дня набуття права на них, але не раніше дня подання письмової заяви. Те ж саме положення встановлено пунктом 4 Порядку виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого наказом Мінпраці №1 від 04.01.2000 року.

Позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою 14.01.10, якою йому повідомлено, що щомісячна допомога на оздоровлення буде виплачена у розмірі, встановлено Законом України «Про державний бюджет на 2010 рік» та нормативно-правовими актами КМУ за наявності фінансування.

Постановою Кабінету Міністрів України № 299 від 07.04.10 «Про розмірі разової грошової допомоги, що виплачується у 2010 році відповідно до законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» встановлено, що інвалідам 2 групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 480 грн.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанови Кабінету Міністрів України №299 від 07.04.10 року.

Таким чином суд приходить до висновку  про те, що виплата  щорічної допомоги  позивачу повинна була здійснюватися в порядку, встановленому абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі п’яти  мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік»  станом на день виплати, тим самим задовольнив позовні вимоги в цій частині.

        Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлено, що інваліди 2 групи, які мають статус інваліда війни, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, яка сплачується до 5 травня поточного року. Розмір її встановлений вказаним Законом з розрахунку восьми мінімальних пенсій за віком.

Статтею 2 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається  з цього Закону та інших актів законодавства України, права та пільги для інвалідів війни, встановлені раніше законодавством України, і не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, нормативні акти органів державної влади, які обмежують права та пільги інвалідів війни, передбачені цим законом, є недійсними.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Згідно ст.17 ч.1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Розглядаючи борги у сенсі поняття "власності", яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як "майнові права" і, таким чином, як власність.  

Тому при розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і  дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду ).

В зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів – Закону України, відповідно якого встановлені надбавки з бюджету, і який є діючим, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань (п.26 рішення Кечко проти України; див. mutatis mutandis рішення у справі Бірдов проти Росії, № 59498/00).

За таких обставин, відмова відповідача у виплаті позивачу грошової компенсації до 5 травня 200 року є неправомірною та безпідставною, тому позовні вимоги в цій частині необхідно задовольнити.

      Обговорюючи питання про видачу документів, що дають право на пільговий проїзд країнами СНД, суд виходив з наступного.

ОСОБА_1 брав участь у ліквідації Чорнобильської катастрофи та з 27.02.07 року він визнаний  інвалідом 2-ї групи, що має пільги,  встановлені  законодавством  України для ветеранів  війни - інвалідів  війни.  Відповідно до п.21 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", інвалідам 1 і 2 групи надається право безплатного проїзду один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом. Управління Праці та соціального захисту населення   видало йому талони на право одержання ветераном війни проїзних квитків безплатно по території України.   Надання права на пільговий проїзд по території держав - учасниць СНД здійснюється відповідно до Угоди "Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них "  від 12 березня 1993 року. Частиною 2 статті 2 Угоди про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них, від 12 березня 1993 року, особам прирівняним до інвалідів Великої Вітчизняної війни 2 групи, надається право безплатного проїзду один раз рік територіями держав - учасниць цієї Угоди.

Проте Управління Праці та соціального  захисту  населення відмовило йому  в  видачі  посвідчення інваліда війни, яке дає право одержання проїзних квитків безкоштовно по території країн СНД.  

Позивачу було видане тимчасове посвідчення №32 від 03.02.09. Представники посилаються на те, що відповідно до  ст. 8  Угоди «Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та  інвалідів Великої  Вітчизняної  війни, учасників бойових дій та території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців», ратифікованої  Законом України від  26.04.1996 року, підставою для  надання пільг є документи видані відповідними органами  колишнього СРСР або сторонами за формами, що діяли на 01.01.1992 року за місцем постійного проживання  особи, яка має право на пільги. Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 16.10.1997 року  «Про категорію громадян та порядок  надання пільг інвалідам, учасникам  війни, членам  сімей загиблих військовослужбовців та прирівняним до них особам при користуванні міжміським транспортом на  території держав учасниць СНД, відповідно до міжурядової Угоди від 12.03.1993 року», листи талонів міжнародного зразка, при проїзді по території України та  міжміському  водному, повітряному або автомобільному транспорті, квитки видаються   прирівняним  до інвалідів  війни: інвалідам  першої світової та  громадянської  воєн, особам, які стали інвалідами внаслідок поранення,  контузії, каліцтва  чи  захворювання, одержаних  при  виконанні  військової служби до 01.01.1992 року, інвалідам з числа військовослужбовців і службовців МВС і КДБ колишнього СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних при виконання обов’язків до  01.01.1992  року. Управління праці та соціального захисту населення  не може видати посвідчення вказаного зразка, оскільки Управляння  не має  бланків таких посвідчень.

Відповідно до рішення Економічного Суду  СНД № 01\1\2-03 «Про роз’яснення  статей  2, 3, 4, 7  угоди про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної  війни, а також осіб, прирівняних до них» від 12.03.1993 року», прийнятого в  м. Мінську 24.06.2003 року, «…ст. 7 Угоди від  12.03.1993  року визначає перелік документів, які є підставою для придбання пільгового проїзного квитка. Ними є як посвідчення єдиного зразка, встановленого Правлінням СРСР до 01.01.1992 року або правлінням держав - учасниць  угоди.

Оскільки органами влади України не встановлено єдиного зразка посвідчення, що надає право на пільговий проїзд країнами СНД, відповідач зобов’язаний видавати посвідчення зразка, Правлінням СРСР до 01.01.1992 року.

При цьому суд не приймає до увагу доводи представників відповідача про те, що на час ратифікації угоди позивач не мав статусу інваліда війни 2 групи, та про неможливість видати позивачу посвідчення про право на пільги зразка СРСР відповідач не може, оскільки на теперішній час немає таких бланків. Невиконання відповідачем обов’язку щодо надання позивачу посвідчення встановленого зразку порушує право позивача. Тому суд Вважає необхідним зобов'язати відповідача видати позивачу посвідчення інваліда війни 2 групи та відповідні документи, які дають право на пільговий проїзд країнами СНД.

           Вимоги позивача про зобов’язання УПСЗН Калінінської районної в м. Донецьку ради негайно виконати рішення суду від 19.05.09 та 24.06.09 не підлягають задоволенню, оскільки питання негайного виконання рішення суду вирішуються при винесенні рішення, щодо якого вирішується питання про негайне виконання.

            Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95.р, №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” передбачено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються у випадках, коли право на її відшкодування передбачено спеціальним законодавством. В даному випадку Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ЧАЕС» та Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не передбачено стягнення моральної шкоди, тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення  з відповідача на його користь моральної шкоди в розмірі 10000 грн.  

    На підставі ст.. 88 ЦПК України судовий збір у сумі 51 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 120 грн. – на користь позивача.

       На підставі викладеного та керуючись, ст.ст.8, 92  Конституції України, Рішенням Європейського суду по справі "Кечко проти України" №63134/00, ч.2 ст.2 Угоди "Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них"  від 12 березня 1993 року, рішення Економічного Суду СНД № 01\1\2-03 «Про роз’яснення  статей  2, 3, 4, 7  угоди про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної  війни, а також осіб, прирівняних до них» від 12.03.1993 року» від 24.06.2003 року, ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст..2 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", п.2 Постанови Кабінету Міністрів України № 299 від 07.04.10 «Про розмірі разової грошової допомоги, що виплачується у 2010 році відповідно до законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань», Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256, п. 4 Постанови КМУ №987 від 20.06.2000 року «Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення», п. 4 Порядку виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого наказом Мінпраці №1 від 04.01.2000 року,

керуючись 10, 11, 59, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Праці та соціального захисту населення Калінінської районної в м. Донецьку ради «Про визнання неправомірними дій та зобовьязання вчинити певні дії» – задовольнити частково.

Зобов'язати Управління Праці та соціального захисту населення Калінінського району м. Донецьку виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію на оздоровлення за 2010 рік у розмірах, встановлених ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов'язати Управління Праці та соціального захисту населення Калінінського району м. Донецьку виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу до 5 травня 2010 року у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їхнього соціального захисту».

Зобов'язати Управління Праці та соціального захисту населення Калінінського району м. Донецьку видати ОСОБА_1  посвідчення інваліда війни 2 групи та відповідні документи, які дають право на пільговий проїзд країнами СНД згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їхнього соціального захисту».

Стягнути з Управління Праці та соціального захисту населення Калінінського району м. Донецьку на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 120 грн.

Стягнути з Управління Праці та соціального захисту населення Калінінського району м. Донецьку на користь держави у сумі 51 грн.

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення Калінінського районного суду міста Донецька може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Суддя                                                                                О.В. Домарєв