Справа № 2-2392\2010р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 червня 2010 року м. Вінниця
Замостянський районний суд м. Вінниці в складі:
головуючого – судді Бессараб Н.М.,
при секретарі Гаврилюк А.М.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Томчук М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А-0549 про стягнення боргу, -
В С Т А Н О В И В :
В березні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А-0549 про стягнення боргу, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач наказом командира військової частини А0201 від 30.11.2006 року за № 224 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до Вінницького ОМВК м. Вінниці.
ОСОБА_1 знаходився на забезпеченні у військовій частині А0549, що є забезпечуючим фінансовим органом військової частини А0201, в якій він проходив службу. При звільненні зі служби з військовослужбовцем проводиться розрахунок по всім видам забезпечення на яких він знаходився.
Начальником речової служби військової частини А0549 позивачу було видано довідку № 299 від 01.12.2006 року на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі в сумі 6222,26 грн., але до теперішнього часу вказана сума коштів відповідачем йому не виплачена і розрахунок з ним не проведено.
Оскільки грошові кошти боржником нараховані, але не виплачені, позивач вважає, що на підставі ст. ст. 526, 530 ЦК України кошти в сумі 6222,26 грн. підлягають стягненню на його користь з відповідача, тому звернувся до суду з даною позовною заявою.
В судовому засіданні, на обставинах, викладених в позовній заяві, позивач заявлений позов підтримав в повному обсязі, просив його повністю задовольнити. Також суду пояснив, що в день свого звільнення він отримав довідку №299 від 01.12.2006 року, але кошти по ній в день звільнення не отримав, тому оскільки кошти в сумі 6222,26 грн. відповідачем нараховані, але не виплачені, тому на підставі довідки №299 від 01.12.2006 року указана сума коштів підлягає виплаті. В період з грудня 2006 року до дня звернення з даним позовом до суду, тобто до 22.03.2010 року позивач письмово не звертався до військової частини із заявами про виплату йому нарахованих коштів. Але він звертався 27.11.2009 року до Замостянського районного суду м. Вінниці із заявою про видачу судового наказу, однак отримав ухвалу суду від 30.11.2009 року про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу про стягнення грошової компенсації за речове майно. Дану ухвалу він не оскаржував. Після чого він також звертався з відповідними позовними заявами і до Ленінського районного суду м. Вінниці, і до Замостянського районного суду м. Вінниці, але по них судом провадження не відкривалося.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в задоволенні позову. Суду пояснила, що дійсно ОСОБА_1 в 2006 році видавалася довідка №299 від 01.12.2006 року і компенсацію замість речового майна згідно даної довідки в період з 01.12.2006 року по 30.03.2010 року ОСОБА_1 не отримував. Також зазначила, що позивач повинен був звернутися до військової частини із заявою про виплату даних коштів. Позивач письмово не звертався до військової частини з приводу виплати спірної суми коштів. На даний момент кошти на рахунках військової частини відсутні, тому не має можливості сплатити дані кошти. Крім того, відповідно до Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року №1459-ІІІ, в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них, дію ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” призупинено.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини А0201 від 30.11.2006 року за № 224 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення військової частини і направлений для зарахування на військовий облік до Вінницького ОМВК м. Вінниці (а.с. 6).
01.12.2006 року начальником речової служби військової частини А0549 на підставі наказу командира військової частини А0201 від 30.11.2006 року ОСОБА_1 було видано довідку № 299 на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, станом до 10.03.2000 року на суму 1422,64 грн., станом після 10.03.2000 року на суму 4799,62 грн., а всього на загальну суму 6222,26 грн. (а.с. 5).
Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалося сторонами, право на отримання речового майна, що підлягає видачі чи грошової компенсації, так само як і право на отримання грошового забезпечення та інших виплат виникло у ОСОБА_1 в зв’язку із проходженням ним військової служби у військовій частині А0201, а тому правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовці отримують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або, по їх бажанню, грошову компенсацію.
Згідно ч. 4 ст. 9 вказаного Закону порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців і компенсації замість продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта грошових доходів.
Дію ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” призупинено Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17.02.2000 року в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: “Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв в часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.
Отже, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, пріоритетними є положення Закону України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”.
Виходячи із цього до спірних правовідносин не може бути застосована норма ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, яка передбачала можливість отримання грошової компенсації замість речового майна.
Інші норми права (ст. ст. 526, 530 ЦК України), на які посилається позивач, також не дають підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини А0549 про стягнення боргу задоволенню не підлягають.
На підставі ст. 88 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 9 Закону України „Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей”, Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 № 4-зп , ст. 150 Конституції України, ст.ст. 10, 15, 57-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
В позові ОСОБА_1 до військової частини А0549 про стягнення боргу - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Замостянський районний суд м. Вінниці шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя: