Справа № 22ц-974/2007 Головуючий у першій інстанції СОЛОВЕЙ В.В.
Категорія - цивільна Доповідач - МАМОНОВА О.Є.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2007 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: ПОЗІГУНА М.І.
суддів: МАМОНОВОЇ О.Є., ІШУТКО В.М.
при секретарі: ГАВРИЛЕНКО Ю.В.
за участю: ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційної скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2007 р. у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3до ОСОБА_4, ОСОБА_5про встановлення порядку користування житлом та усунення перешкод в користуванні житлом -
ВСТАНОВИВ:
В серпні 2006 року ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, в якому просили встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1та виділити їм у спільне користування жилу кімнату площею 9,2 кв.м та кухню 8,9 кв.м, відповідачу ОСОБА_4 виділити кімнату - 17,6 кв.м, сіні, кладову та інші підсобні приміщення -залишити у спільному користуванні співвласників квартири; зобов'язати відповідача та членів сім'ї не чинити перешкод у здійсненні права користування виділених їм кімнати, кухні та іншими допоміжними приміщеннями.
В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що відповідно до рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26.06.2003 року вони є співвласниками 4/25 частин житлового будинку по АДРЕСА_1. На даний час фактично всією квартирою, що складається з житлових кімнат площею 9,2 кв.м та 17,6 кв.м, кухні - 8,9 кв.м, сіней - 5,9 кв.м, кладової -3,9 кв.м незаконно користується відповідач і перешкоджає їм користуватися спірною квартирою.
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2007 року в задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3 просять скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги. Свої вимоги апелянти мотивують тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не звернув уваги на рішення Верховного Суду України від 02.02.2006 року, яким договір купівлі-продажу спірної будівлі ОСОБА_4 від 10.08.2001 року визнаний недійсним на 8/25 частин будинку з надвірними будівлями, а на 4/25 частин -
2
залишений дійсним, а також зазначив у своєму рішенні, що ОСОБА_4 на законних підставах володіє і користується 8/25 частинами будівлі і при цьому відмічає, що ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3 як спадкоємці є власниками 4/25 частин із 8/25. Суд не дав правової оцінки листу Чернігівського обласного управління юстиції від 18.02.2001 року, в якому зазначається, що завідувачем нотаріальної контори в Козелецькому районі ОСОБА_6незаконно видано свідоцтво про право на спадщину на ОСОБА_5.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1., ОСОБА_2. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, відповідач ОСОБА_4 просила відхилити апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає за необхідне її відхилити.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
По справі встановлено, рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26.06.2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 21.10.2003 року, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори 08.08.2001 року за реєстровим № 1734 на 4/25 частин жилого будинку з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1, належного ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на ім'я ОСОБА_5; визнано недійсним договір купівлі-продажу жилого будинку з надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1, укладений 10.08.2001 року, посвідчений нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори між ОСОБА_5та ОСОБА_4за реєстровим № 1734 на 4/25 частин домоволодіння; визнано право власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3на 4/25 частини жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1; стягнуто з ОСОБА_5 в дохід держави держмито в розмірі 51 грн. Додатковим рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2003 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 по частково недійсній угоді купівлі-продажу домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 від 10.08.2001 року 3180 грн.
Рішенням Верховного Суду України рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26.06.2003 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 21.10.2003 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині 4/25 частин будинку, укладеного 10 серпня 2001 року між ОСОБА_5. і ОСОБА_4 і стягнення з відповідачки на користь держави 51 грн. державного мита та додаткове рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20.10.2003 року скасовано і постановлено нове рішення про відмову в задоволені позову в цій частині.
3
Таким чином, на даний час ОСОБА_4 є власником 8/25 частин, а ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3 - 4/25 частин жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1, НОМЕР_1
Згідно плану будівлі (а.с. 10) зазначена квартира складається з житлових кімнат площею 9,2 кв.м та 17,6 кв.м, кухні - 8,9 кв.м, сіней - 5,9 кв.м, кладової -3.9 кв.м.
Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, що є спільною сумісною власністю чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші жилі приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Відповідно до ст. 104 ЖК України вимоги члена сім'ї наймача про поділ жилого приміщення підлягають задоволенню, якщо жилу площу, що припадає на нього можливо виділити у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі.
При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділене ізольоване жиле приміщення розміром, меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про встановлення порядку користування спірною квартирою, оскільки такий порядок призведе до істотного порушення житлових умов позивачів, а, враховуючи, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача та членів сім'ї не чинити перешкод у здійсненні права користування виділеними їм кімнатами, кухнею та іншими допоміжними приміщеннями є похідними від вищеназваних, суд обґрунтовано відмовив і в їх задоволенні.
Доводи апелянта про те, що суд на дав правової оцінки листу Чернігівського обласного управління юстиції від 18.02.2001 року, в якому зазначається, що завідувачем нотаріальної контори в Козелецькому районі ОСОБА_6незаконно видано свідоцтво про право на спадщину на ОСОБА_5., не заслуговують на увагу, оскільки не мають правового значення по даній справі.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3відхилити.
4
Рішення Козелецького ражшного суду Чернігівської області від 10 квітня 2007 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.