КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Головуючий суддя в першій інстанції – Рахманкулова І.П. Справа №2а-2273/09
Суддя-доповідач – Цвіркун Ю.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 червня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді – Цвіркуна Ю.І.;
суддів – Земляної Г.В.,
Зайця В.С.,
при секретарі – Коваленку Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 07 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Відділення ДАІ УМВС України у Вінницькій області, інспектора ВДАІ міста Гайсина Вінницької області Мельничука Василя Леонідовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4, позивач) звернувся до Деснянського районного суду міста Чернігова з позовом до Відділення ДАІ УМВС України у Вінницькій області, інспектора ВДАІ міста Гайсина Вінницької області Мельничука Василя Леонідовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 07 липня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 07 липня 2009 року, ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалене у справі судове рішення та закрити провадження у справі про вчинене ним адміністративне правопорушення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі та обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія встановила наступне.
Постановою АВ 071951 від 09 березня 2009 року по справі про адміністративне правопорушення на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 122 КУпАП.
Підставою для накладення штрафу стало порушення позивачем пункту 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року (далі ПДР), під час руху 09 березня 2009 року о 12 год. 24 хв. на автомобілі «Субару», д/н НОМЕР_1.
Не погоджуючись з вказаною постановою ОСОБА_4 оскаржив її в судовому порядку.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вина позивача у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП вважається доведеною, оскільки у постанові АВ 071951 від 09 березня 2009 року по справі про адміністративне правопорушення було зазначено, що позивач перевищив дозволену швидкість руху на 29 км/год.
Судова колегія не погоджується з таким висновком суду І-ї інстанції з наступних підстав.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. №11 «Про судове рішення» (із змінами та доповненнями) вказано, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року N 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Ухвалене у справі судове рішення названим Верховним Судом України критеріям не відповідає.
Відповідно до частини 1 статті 14-1 КУпАП до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів.
Водночас, за загальновідомою інформацією, відповідний вимірювач швидкості “Візир” не належить до спеціальних технічних засобів, що працюють в автоматичному режимі, оскільки він має лише обмежені функції для автоматичного процесу вимірювань і не може працювати без участі оператора.
За таких умов, така фіксація не відповідає вимогам закону, до того ж, не сприяє виконанню основних завдань міліції і, зокрема, ДАІ по профілактиці та припиненню правопорушень.
Згідно із Інструкцією з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України, яка затверджена наказом МВС України від 27 березня 2009 року, інспектору чітко визначено активно реагувати і припиняти правопорушення в тому числі, перевищення швидкості, а не спостерігати за правопорушенням, яке відбувається в його присутності.
Сам факт неприпинення правопорушення позбавив особу, яка керувала транспортним засобом можливості об'єктивно оцінити те, що відбувалося на місці і вказати інспектору на можливі причини помилкової фіксації швидкості автомобіля, що в свою чергу ставить під сумнів місце, час та швидкісний режим, зазначений у постанові про правопорушення.
При цьому позивач зазначає, що 09.03.2009 року у період часу, який зазначений у постанові про адміністративне правопорушення, відповідним автомобілем керував не він.
Відповідно до ч. 6 ст. 258 КУпАП у разі виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, протокол про адміністративне правопорушення не складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Копії постанови у справі про адміністративне правопорушення та матеріалів, зафіксованих за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, надсилаються особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом трьох днів з дня винесення такої постанови.
Наведеним положенням встановлюється чіткий строк надсилання постанови по справі про адміністративне правопорушення особі, яка притягується до адміністративної відповідальності. Однак позивачем копія постанови була отримана лише через 15 днів після винесення постанови, чим було порушено його право на оскарження цієї постанови відповідно до ст. 289 КУпАП.
Враховуючи з’ясовані обставини та аналізуючи норми закону, є підстави вважати, що оскаржуване рішення відповідача прийняте без належної перевірки та поспішно і ґрунтується на припущеннях. Проте рішення органу державної влади не може і не повинно ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів обґрунтованості та правомірності оскаржуваної постанови.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 не повно дослідив обставини по справі, чим порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вимоги позивача обґрунтованими і приходить до висновку, що постанова інспектора ВДАІ міста Гайсина Вінницької області Мельничука Василя Леонідовича по справі про адміністративне правопорушення АВ 071951 від 09 березня 2009 року є протиправною, оскільки винесена без достатніх доказів та з порушенням норм закону.
Керуючись статтями 195-196, 202, 205 КАС України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 07 липня 2009 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову АВ 071951 від 09 березня 2009 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 за частиною 1 статті 122 КУпАП – закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий:
Судді:
Складено у повному обсязі 25.06.2010 року.