КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-6800/08 (3/407) Головуючий у І інстанції Блажівська Н.Є.
Суддя-доповідач Коротких А.Ю.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 червня 2010 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого – судді Коротких А.Ю.,
суддів Глущенко Я.Б.,
Федорової Г.Г.,
при секретарі Вечер А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішення та зобов’язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В :
У червні 2008 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому, враховуючи уточнені позовні вимоги, просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 228-08 від 5 травня 2008 року про відмову в наданні статусу біженця та зобов'язати переглянути справу у відповідності з процедурою, передбаченою чинним законодавством.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2009 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду – без змін з таких підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегією суддів встановлено, що 4 жовтня 2006 року позивач звернувся до Управління міграційної служби в місті Києві із заявою про надання статусу біженця.
На співбесіді 12 жовтня 2006 року заявник повідомив, що приїхав в Україну взимку 1997 року. Причиною втечі з країни називає переслідування у зв'язку з його політичними поглядами. Заявник стверджував, що був членом НДП Афганістану, але які конкретно обов'язки він виконував в партії, пояснити не міг, вказав, що приймав участь у нарадах. На запитання заявнику чому він вирішив виїхати саме в Україну, він відповів, що в Росії відповідних документів йому не дали і тому він вирішив приїхати в Україну.
23 жовтня 2006 року Управлінням міграційної служби у місті Києві було складено висновок про доцільність відмови в наданні статусу біженця громадянину Афганістану ОСОБА_1 та було прийнято відповідне рішення, яке викладене у повідомленні № 256 про відмову у наданні статусу біженця позивачу.
23 листопада 2007 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва було скасовано рішення Управління міграційної служби в місті Києві, викладене у повідомленні № 256 від 23 жовтня 2007 року та зобов'язано Управління міграційної служби в місті Києві прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Афганістану ОСОБА_1.
15 лютого 2008 року Управлінням міграційної служби в місті Києві складено висновок про доцільність відмови в наданні статусу біженця громадянину Афганістану ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що заявник до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які пов'язані із расовою, національною, релігійною приналежністю, політичними поглядами не причетний. Також у вказаному висновку зазначено, що заявник не навів жодного конкретного факту про можливі утиски щодо нього в країні громадянської належності. Інформація, яка була надана заявником, не надала підстав стверджувати про можливу загрозу переслідування заявника в Афганістані за етнічною, національною, релігійною або іншими конвенційними ознаками.
5 травня 2008 року Державним комітетом України у справах національностей та релігій прийнято рішення № 228-08 про відмову в наданні статусу біженця громадянину Афганістану ОСОБА_1. Підставою для відмови стала відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Статтею 1 Закону України «Про біженців» визначено, що біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про біженців», статус біженця не надається особі: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави.
Вивчивши матеріали справи та проаналізувавши норми законодавства, що регулює спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування спірного рішення відповідача № 228-08 від 5 травня 2008 року, оскільки позивачем не наведено аргументованих пояснень та обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності.
За таких обставин, відповідач дійшов обґрунтованого висновку про відсутність фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог та доходить висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції – без змін.
Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд –
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2009 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Коротких А.Ю.
Судді: Глущенко Я.Б.
Федорова Г.Г.