КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-258/09 Головуючий у І інстанції Соловйова Н.М.
Суддя-доповідач Коротких А.Ю.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 червня 2010 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого – судді Коротких А.Ю.,
суддів Глущенко Я.Б.,
Федорової Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Обухівському районі Київської області на постанову Обухівського районного суду Київської області від 16 березня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Обухівському районі Київської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни, –
В С Т А Н О В И В :
У березні 2009 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд зобов’язати відповідача нарахувати недоплачене підвищення до пенсії в розмірі 30 % як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2006-2009 роки та в подальшому, починаючи з січня 2009 року проводити виплату такого підвищення до пенсії.
Постановою Обухівського районного суду Київської області від 16 березня 2009 року позов задоволено частково. Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача як дитині війни з урахуванням її підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.05.2008 року по 16 березня 2009 року та провести виплату.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.
Колегією суддів встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується даними відповідного посвідчення (а. с. 6).
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Однак, пунктом 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 р. дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-IV внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», відповідно до яких виключено п. 17 ст. 77, а ст. 110 викладена в іншій редакції. Зокрема установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 01 січня 2006 року, а ст. 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни, а відповідач здійснював виплату підвищення до пенсії позивача у розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача за 2006 рік задоволенню не підлягають.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Обговорюючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», колегія суддів виходить з наступного.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) сформулював правову позицію, згідно з якою Законом України «Про Державний бюджет України», який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
Оскільки предмет Закону України «Про Державний бюджет України» чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, Конституційний Суд України підкреслив, що цей Закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
З урахуванням зазначеного, пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону, визнано рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Також, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
З 01.01.2009 року по 16.03.2009 року, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була чинною в редакції, яка діяла до внесення змін відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тому позивач має право на перерахунок пенсії за цей період з урахуванням її підвищення на 30% від мінімальної пенсії за віком.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог з 22.05.2008 року по 16.03.2009 року, тобто в межах строку звернення до адміністративного суду, правомірно керувався положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які з 22 травня 2008 року втратили чинність.
Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов’язання управління Пенсійного фонду України в Обухівському районі Київської області в подальшому виплачувати підвищення до пенсії як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у їх задоволенні, оскільки судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Суд не може обмежувати законодавчий орган в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних правовідносин.
Судовою колегією враховується, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», о сновні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.
При цьому, статтею 19 вказаного закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення пенсії позивача, як дитині війни .
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та доходить висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції – без змін.
Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 195, 197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Обухівському районі Київської області – залишити без задоволення.
Постанову Обухівського районного суду Київської області від 16 березня 2009 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя Коротких А.Ю.
Судді: Глущенко Я.Б.
Федорова Г.Г.