КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-1048/09 Головуючий у 1-й інстанції Іващенко А.І.

Суддя доповідач Заяць В.С.  

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2010 року                                                           м. Київ.

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

Суддів:    

        Зайця В.С.,

Земляної Г.В.,

Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 31 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання бездіяльності незаконною та стягнення невиплаченої суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась з позовом до УПСЗН Новгород-Сіверської РДА Чернігівської області про визнання бездіяльності незаконною та стягнення невиплаченої суми допомоги по догляду за двома синами до досягнення ними трирічного віку за 2007 рік.

Постановою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від               31.03.2009 року в задоволенні позову відмовлено.

На вказану постанову позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам по справі та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому просив скасувати оскаржувану постанову з постановленням нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є матір’ю малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копіями свідоцтв про народження. Позивач працювала і є застрахованою особою на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Догляд за дитиною здійснюється матір’ю.

Довідкою відповідача підтверджено, що позивач отримувала щомісячну грошову допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія вважає за можливе погодитись з огляду на слідуюче.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та виплатами, зумовленими народженням та похованням», оскільки позивач є застрахованою особою на загальнообов’язкове державне страхування, тому судова колегія вважає за необхідне зазначити слідуюче.

Стаття 41 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та виплатами, зумовленими народженням та похованням» закріплює, право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має застрахована особа (один із батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун), яка фактично здійснює догляд за дитиною. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованим особам у формі матеріального забезпечення у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) у період цієї відпустки. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на кожну дитину. незалежно від кількості народжених (усиновлених, взятих під опіку) дітей у сім’ї, по догляду за якими надається допомога.

Згідно ст. 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та виплатами, зумовленими народженням та похованням», допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, відповідне право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку закріплено Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми».

Стаття 13 зазначеного Закону передбачає право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.

Допомога по догляду за дитиною виплачується щомісячно з дня призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Стаття 15 зазначеного Закону також підтверджує право особи на отримання допомоги в розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Однак, положення статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» статтею 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від        19.12.2006 року зупинено на 2007 рік.

Проте, Конституційний Суд України у рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) сформулював правову позицію, згідно з якою законом про Державний бюджет України, який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, Конституційний Суд України зауважив, що цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

З урахуванням зазначеного, пункт 7 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статей 41, 43 Закону України ««Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та виплатами, зумовленими народженням та похованням», визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.

Крім того, зазначеним Рішенням КС України визначено, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.

А відтак, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

В свою чергу, частиною другою статті 5 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах звернення до адміністративного суду, який встановлено в один рік.

Частиною першою статті 100 КАС України передбачено, що пропуск строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Оскільки позивач з даним позовом звернулась 23.12.2008 року, просила задовольнити позовні вимоги за період з 01.01.2007 року по 09.08.2007 року, належно допустимих доказів поважності причин пропущення встановленого процесуальним законом строку до суду не подавала, а відповідача наполягав застосувати до вказаних правовідносин положення ст.ст. 99, 100 КАС України, тому колегія суддів вважає за можливе погодитись з висновком суду першої інстанції про необхідність відмовити в задоволенні позову в зв’язку з пропуском позивачем річного строку для звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Вимогами ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги позивача не грунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи, які підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні, ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206 КАС України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 31 березня 2009 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання, проте може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

      Головуючий суддя:

Судді:    

        _____________________В.С. Заяць

_____________________Г.В. Земляна

_____________________Ю.І. Цвіркун