КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий суддя  в  першій інстанції –Діденко О.П.                                               Справа №2-а-1590/09

Суддя-доповідач – Цвіркун Ю.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

16 червня  2010 року                        м. Київ                                

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді – Цвіркуна Ю.І.;

суддів                    –     Земляної Г.В.,

                                      Межевича М.В.,

при секретарі –  Коваленку Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 липня 2009 року у справі за позовом  ОСОБА_4 до інспектора Ніжинського ВДАІ Осипенка Ігоря Валентиновича про визнання незаконними дій та визнання незаконною постанови про накладання адміністративного стягнення,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4, позивач) звернувся до  Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до інспектора Ніжинського ВДАІ Осипенка Ігоря Валентиновича про визнання незаконними дій та визнання незаконною постанови про накладання адміністративного стягнення.

Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 липня 2009 року  в  задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 липня 2009 року, ОСОБА_4 звернувся до  Київського апеляційного адміністративного суду з  апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія встановила наступне.

Постановою про адміністративне правопорушення СВ №077674 від 06.06.2009р. позивача визнано винним у тому, що він 06.06.2009р. о 13 год. 35 хв., керуючи автомобілем ВАЗ -21110, держ. номер НОМЕР_1, здійснив зупинку автомобіля на зупинці громадського транспорту по вулиці Шевченка в м. Ніжині, чим допустив порушення п. 15.9 Правил дорожнього руху.

За це порушення до нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 260,00 (двісті шістдесят грн.)

Суд  першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що в судовому засіданні знайшло підтвердження  порушення ОСОБА_4 вимог п. 15.9 Правил дорожнього руху.

З таким висновком суду І-ї інстанції колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду  не погоджується з наступних підстав.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. №11 «Про судове рішення» ( із змінами та доповненнями) вказано, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Ухвалене у справі судове рішення вказаним Верховним Судом України критеріям не відповідає.

В силу 15.9. Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня  2001 року №1306, зупинка забороняється: а) на залізничних переїздах; б) на трамвайних коліях (крім випадків, обумовлених пунктом 15.8 цих Правил); в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, а також у тунелях; г) на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі; ґ) на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга; д) у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м; е) ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків; є) ближче 10 м від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання, де це створить перешкоди технологічним транспортним засобам, що працюють; ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз'їзд або об'їзд транспортного засобу, що зупинився; з) у місцях, де транспортний засіб закриває від інших водіїв сигнали світлофора або дорожні знаки; и) ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

При розгляді справи не були з'ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки правопорушення, за який законом встановлено адміністративну відповідальність.

При винесенні постанови, як інспектором ДАІ, так і судом  не було враховано, що дана зупинка не позначена відповідним дорожнім знаком.

Посилання відповідача на те, що «дорожній знак на цій зупинці відсутній, його хтось вкрав, але це автобусна зупинка «ТПО», яку всі добре знають» не можуть братися до уваги.

Разом з тим, позивач будучи мешканцем м.Ніжина стверджує, що посадковий майданчик поблизу магазину «Продукти», який розташований на розі перехрестя вулиць Шевченка і Носівський шлях у м.Ніжині, не діє.

У постанові не зазначено, який конкретно підпункт п. 15.9 Правил позивачем порушено. Зазначено лише, що він здійснив зупинку на автобусній зупинці, а на якій саме зупинці в постанові не вказано, що дає підстави вважати, що даний посадковий майданчик не діє як зупинка громадського транспорту. Також враховуючи, що довжина вулиці Шевченка у м.Ніжині близько трьох кілометрів, неможливо точно встановити місце скоєння правопорушення.

З викладеного вище вбачається, що у даному випадку на позивача п.15.9 Правил дорожнього руху не поширюється і в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.

Стаття 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Враховуючи з’ясовані обставини та аналізуючи норми закону, є підстави вважати, що оскаржуване рішення відповідача прийняте без належної перевірки та поспішно і ґрунтується на припущеннях. Проте рішення органу державної влади не може і не повинно ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.

Згідно із ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів обґрунтованості та правомірності оскаржуваної постанови.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову,  не повно дослідив обставини по справі, чим порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вимоги позивача обґрунтованими і приходить до висновку, що постанова інспектора по справі про адміністративне правопорушення є протиправною, оскільки винесена без достатніх доказів та з порушенням норм закону.

Разом з тим, дії працівника ДАІ у даному випадку не можуть бути визнанні незаконними, оскільки предметом спору фактично є рішення у справі про адміністративне правопорушення. При цьому працівники ДАІ згідно із законом наділені повноваженнями складати протоколи у таких справах і приймати по них рішення.

В силу ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи;                                                 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вбачає наявність підстав для застосування статті 202 КАС України.

Керуючись  статтями 195-196, 202, 205 КАС України, колегія суддів

 п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4  задовольнити.  

Постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 липня 2009 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову по справі про адміністративне правопорушення АГ 551105 від 06 червня 2009 року  скасувати.

Провадження  у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 за  частиною 1 статті 122 КУпАП – закрити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:                                

Судді:                                    

Складено у повному обсязі 18.06.2010 року.