КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Головуючий суддя в першій інстанції – Коломеєць І.А. Справа №2-а-74/09
Суддя-доповідач – Цвіркун Ю.І.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 червня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді – Цвіркуна Ю.І.;
суддів – Земляної Г.В.,
Межевича М.В.,
при секретарі – Коваленку Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 20 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до інспектора УДПС ВДАІ Голосіївського району міста Києва про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4, позивач) звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до інспектора ДПС ВДАІ Голосіївського району міста Києва про скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 липня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 липня 2009 року, ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія встановила наступне.
Постановою інспектора УДПС ВДАІ Голосіївського району м.Києва Климента Володимира Петровича від 04.01.2009 року по справі про адміністративне правопорушення до протоколу АД №448545 від 04.01.2009 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та було накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300 гривень.
Підставою для винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення стосовно позивача стало перевищення ним швидкості руху 04.01.2009 року о 15 год. 45 хв. на автомобілі «Сітроен», д.н НОМЕР_1, на пр.Червонозоряний у м.Києві.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що в суді знайшло підтвердження порушенням позивачем Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року №1306, та ч.1 ст.122 КУпАП.
З таким висновком суду І-ї інстанції колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду не погоджується з наступних підстав.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. №11 «Про судове рішення» ( із змінами та доповненнями) вказано, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року N 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Ухвалене у справі судове рішення названим Верховним Судом України критеріям не відповідає.
У суді апеляційної інстанції позивач зазначив, що 04.01.2009 року, рухаючись на автомобілі по пр.Червонозоряному у м.Києві, ним не було порушено п.12.4 Правил дорожнього руху, зокрема, його автомобіль «Ситроен» не перевищував швидкість руху на 34 км/год. Таке перевищування руху було у автомобіля марки «BMW», який рухався поряд з його автомобілем. Його швидкість була приблизно 60-70 км/год, що не є порушенням п. 12.4 Правил. Про це позивач відразу пояснив інспектору ДАІ і це було підтверджено його дружиною ОСОБА_7, яка знаходилась у машині.
В суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_7 показала, що вони з чоловіком завжди дотримуються Правил дорожнього руху, зокрема тому, що мають маленьку дитину, яка їздить із ними. 04.01.2009 року по пр.Червонозоряному у м.Києві вони їхали близько 60-70 км за годину, однак інші автомобілі їх переганяли, бо їхали із більшою швидкістю. Їй відомо про швидкість руху, оскільки в салоні автомобіля є пристрій, де пасажири також можуть бачити із якою швидкістю рухається авто. Однак інспектор ДАІ не взяв до уваги її пояснення та пояснення чоловіка.
Швидкість руху автомобіля позивача вимірювалась приладом «Беркут» №0606038, який не має функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Судом першої інстанції не було допитано свідка ОСОБА_7, що свідчить про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Як встановлено, суд першої інстанції врахував лише позицію відповідача, однак безпідставно не взяв до уваги аргументацію позивача.
Стаття 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Враховуючи з’ясовані обставини та аналізуючи норми закону, є підстави вважати, що оскаржуване рішення відповідача прийняте без належної перевірки та поспішно і ґрунтується на припущеннях. Проте рішення органу державної влади не може і не повинно ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів обґрунтованості та правомірності оскаржуваної постанови.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову не повно дослідив обставини по справі, чим порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вимоги позивача обґрунтованими і приходить до висновку, що постанова інспектора по справі про адміністративне правопорушення є протиправною, оскільки винесена без достатніх доказів та з порушенням норм закону.
В силу ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись статтями 195-196, 202, 205 КАС України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 20 липня 2009 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення АД №448545 від 04 січня 2009 року скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 за частиною 1 статті 122 КУпАП – закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий:
Судді:
Складено у повному обсязі 18.06.2010 року.