КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 4/2-а-176/1009 Головуючий у І інстанції Заріцький С.М.
Суддя-доповідач Коротких А.Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 червня 2010 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого – судді Коротких А.Ю.,
суддів Глущенко Я.Б.,
Федорової Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 16 березня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області про стягнення недоотриманої суми за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю, –
В С Т А Н О В И В :
У січні 2009 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області на її користь невиплачені кошти, передбачені ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 13368,80 грн., за 2006-2008 роки, посилаючись на те, що зазначені кошти були виплачені їй в значно меншому розмірі, не враховуючи розмір мінімальної заробітної плати відповідного року.
Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 16 березня 2009 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегією суддів встановлено, що позивач проживає та до 2002 року працювала в м.Вишгороді Київської області, яке відповідно до постанови КМУ № 106 від 23.07.1991 року, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Позивач, як непрацюючий пенсіонер, має право на підвищення до пенсії в розмірі трьох мінімальних заробітних плат, відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції закону, чинній до 01.01.2008 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, мають бути підвищені у розмірі на одну мінімальну заробітну плату.
Проте, вказані виплати проводились в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» . Відповідач також керувався п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було зупинено на 2007 рік дію ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати допомоги в розмірах, відповідно до мінімальної заробітної плати.
Що стосується позовних вимог про стягнення допомоги за 2006 рік, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію ч. ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах, відповідно до мінімальної заробітної плати.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» в цій частині на відповідність Конституції та законів України не переглядався, а тому відповідачем була проведена виплата вказаної допомоги у повному обсязі, в зв’язку з чим позовні вимоги за цей період не підлягають задоволенню.
Розглядаючи позовні вимоги за 2007-2008 роки, колегія суддів виходить з наступного.
Виплачуючи доплату до заробітної плати в цей період, відповідач керувався п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було зупинено на 2007 рік дію ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати допомоги в розмірах, відповідно до мінімальної заробітної плати.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Разом з тим, судовою колегією враховується, що Конституційним Судом України положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими зупинено дію ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Також рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), підпункти 8, 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», яким внесено зміни до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом з тим, колегія судів вважає за необхідне зазначити, що позивачем пропущено строк, встановлений ст. 99 КАС України, відповідно до частини 2-ї якої, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
На підставі зазначеної норми законодавства та враховуючи те, що відповідач наполягав на застосуванні ст. 99 КАС України, позовні вимоги за 2006-2007 роки не підлягають задоволенню.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області недоотриманої суми за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю підлягають задоволенню за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог частково.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області – задовольнити частково.
Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 16 березня 2009 року – скасувати.
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 заборгованість з доплати до пенсії, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя Коротких А.Ю.
Судді: Глущенко Я.Б.
Федорова Г.Г.