КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-2940/09 Головуючий у 1-й інстанції Шарко О.П.
Суддя доповідач Заяць В.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2010 року м. Київ.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Суддів:
Зайця В.С.,
Земляної Г.В.,
Цвіркуна Ю.І.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації Черкаської області на постанову Катеринопільського районного суду Черкаської області від 19 червня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської райдержадміністрації про стягнення компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю, внаслідок Чорнобильської катастрофи,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з позовом до УПСЗН Катеринопільської РДА про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення за 2005-2006 роки в сумі 2 748,00 грн.
Постановою Катеринопільського районного суду Черкаської області від 19.06.2007 року позов задоволено, стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської райдержадміністрації на користь ОСОБА_4 2 748,00 (дві тисячі сімсот сорок вісім) гривень недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2006 роки.
На вказану постанову суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на допущені порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому просив скасувати оскаржувану постанову з ухваленням нового рішення, яким необхідно відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувану постанову суду необхідно скасувати з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році 1-ї категорії, що підтверджується відповідними доказами в матеріалах справи та не заперечується сторонами.
Вимогами ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам другої групи в розмірі – п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянами за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.
Виплата вказаної щорічної допомоги на оздоровлення за оспорюваний період часу позивачу здійснювалась відповідачем в розмірі, який визначено постановами Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 та на загальні засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативно-правовими актами зазначивши, що при нарахуванні та виплаті такої допомоги відповідач керувався постановами КМ України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року, які не відповідають вимогам ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому суд першої інстанції прийшов до висновку про можливість задовольнити позовні вимоги в повному обсязі шляхом стягнення з відповідача сум недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2006 роки в розмірі 2 748,00 грн.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може виходячи з наступного.
Згідно з положенням ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. За наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах повинні застосовуватися положення закону з урахуванням закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп, а також враховуючи, що статтею 34 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2005 рік», статтею 30 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку слід вважати положення ст. 34 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2005 рік», ст. 30 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2006 рік», а не Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до вимог ст.ст. 92, 96 Конституції України виключно законом встановлюється Державний бюджет України, який затверджується щорічно, і який підлягає обов’язковому виконанню на всій території України.
Крім того, відповідно до вимог ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.
Відповідно до вимог ст. 152 Конституції України закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Положення ст. 34 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» та ст. 30 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» в Конституційному Суді України на предмет конституційності не розглядалися, тому вони не втратили своєї чинності.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2006 роки в розмірі, передбаченому постановою КМ України № 562 від 12.07.2005 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», положення яких були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов’язання та не порушив прав позивача, тому підстав для задоволення цієї частини позовних вимог колегія суддів не вбачає.
Висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, тому оскаржуване рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а порушення судом першої інстанції норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 197, 198, 202, 205, 207 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації Черкаської області задовольнити.
Постанову Катеринопільського районного суду Черкаської області від 19 червня 2007 року скасувати та постановити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання, проте може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
_____________________В.С. Заяць
_____________________Г.В. Земляна
_____________________Ю.І. Цвіркун