КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 14/35 (2-а-14063/08) Головуючий у І інстанції Літвінової А.В.
Суддя-доповідач Коротких А.Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 червня 2010 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого – судді Коротких А.Ю.,
суддів Глущенко Я.Б.,
Федорової Г.Г.,
при секретарі Вечер А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2009 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва до товариства з обмеженою відповідальністю «Житлопобуткомплект М», товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4» про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, -
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2008 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Житлопобуткомплект М» (далі - ТОВ «Житлопобуткомплект М») та товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4» (далі – ТОВ «Оболонь-4») про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення в дохід держави всього отриманого ними на виконання такого правочину на суму 868 020,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2009 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, проте постанову суду першої інстанції слід змінити з таких підстав.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 198, пункту 1 частини 1 статті 201 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити її, якщо суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність у відповідачів умислу при укладенні договору № 01-1 від 04.04.2007 року, додаткової угоди № 1 від 11.05.2007 року з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства або порушує публічний порядок. Спірний договір був укладений відповідачами з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому не можуть розглядатись як нікчемні.
Однак з таким висновком суду не можна погодитись, виходячи з наступного.
Колегією суддів встановлено, що позивачем проведено невиїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4» з питання правильності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податків при проведенні взаєморозрахунків з товариством з обмеженою відповідальністю «Житлопобуткомплект М» за період з 01.05.2007 року по 01.08.2007 року. За результатами перевірки встановлено, що на виконання умов договору № 01-1 від 04.04.2007 року, № 0305-ОПП від 04.04.2007 року та відповідно до рахунків-фактур ТОВ «Оболонь-4» (покупець) було придбано товар (цукор пісок) у ТОВ «Житлопобуткомплект М» (продавець) на підставі прибуткових накладних № 18 від 04.06.2007 року, № 32 від 04.07.2007 року, № 33 від 06.07.2007 року на загальну суму 868 020,00 грн., в т.ч. ПДВ 180 880,00 грн.
Позовні вимоги податкового органу обґрунтовані тим, що відповідно до висновку експерта НДЕКЦ ГУ МВСУ в м. Києві від 16.09.2008 року № 504, підписи від імені ОСОБА_3 в договорі на поставку товару № 01-1 від 04.04.2007 року, додатковій угоді № 1 від 11.05.2007 року, податкових накладних виконано не ОСОБА_3, у зв’язку з чим, позивач зробив висновок про нікчемність укладеного правочину.
За змістом статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою цієї статті, є нікчемним.
Визнання нікчемних правочинів недійсними, згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, не вимагається, так як відповідно до частини першої статті 216 цього Кодексу вони не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. За вчинення таких угод настає адміністративно-господарська відповідальність (статті 238 – 239 Господарського кодексу України) у вигляді санкцій, встановлених частиною першою статті 208 цього Кодексу).
Відповідно до частин 1, 3 статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В порушення зазначеної норми процесуального права, при вирішенні даного спору, судом першої інстанції не було встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування ПДВ.
Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року за № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року № 233/2037 (далі – Порядок), податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.
Згідно з абзацом 1 п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.
Пунктом 2 Порядку встановлено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Згідно з п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку – продавця.
Як вбачається з висновку експерта НДЕКЦ ГУ МВСУ в м. Києві від 16.09.2008 року № 504, долученого до матеріалів справи, підписи від імені ОСОБА_3 в договорі на поставку товару № 01-1 від 04.04.2007 року, додатковій угоді № 1 від 11.05.2007 року, податкових накладних № 18 від 04.06.2007 року, № 32 від 04.07.2007 року та № 33 від 06.07.2007 року виконано не директором ТОВ «Житлопобуткомплект М» ОСОБА_3, а зовсім іншою особою.
Вказані обставини також підтверджуються вироком Деснянського районного суду м. Києва від 05.11.2008 року, яким визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України і призначено йому покарання у вигляді 3-х років позбавлення волі.
Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність ознак нікчемності укладеного відповідачами правочину, в розумінні ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України.
Таким чином, мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції підлягає відповідній зміні в частині встановлення обґрунтованості позовних вимог.
Разом з тим, враховуючи те, що санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними та стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то ці санкції є адміністративно-господарськими згідно з ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України і можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Враховуючи те, що позивачем порушено строки, встановлені ст. 250 Господарського кодексу України, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції – відповідній зміні в мотивувальній частині.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва – залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2009 року – змінити в частині встановлення судом підстав та мотивів, з яких суд виходив, відмовляючи у задоволенні позову. В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2009 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст постанови виготовлений 15 червня 2010 року.
Головуючий суддя Коротких А.Ю.
Судді: Глущенко Я.Б.
Федорова Г.Г.