АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

у м. Феодосії

Справа № 22-а-254-Ф/07                Головуючий суду першої інстанції Белоусов Е.Ф.

Суддя-доповідач Полянська В.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого   - Ломанової Л.О.

суддів               - Мудрової В.В.

Полянської В.О., при секретарі - Цендра О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії справу за адміністративним позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі про визнання рішення УПФУ в м. Керчі про відмову в призначенні їй згідно Закону України „Про зайнятість населення" неправомірним і зобов'язання здійснення певних дій, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі на постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 листопада 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі і просила визнати рішення УПФУ в м. Керчі про відмову в призначенні їй згідно Закону України „Про зайнятість населення" неправомірним і зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за віком згідно вищевказаного Закону. Вимоги мотивовані тим, що рішенням УПФ України в м. Керчі від 06 вересня 2006 року їй було відмовлено в достроковому призначенні пенсії за півтора роки до встановленого законом строку за наявності необхідного трудового стажу, мотивуючи тим, що у зв'язку з роботою в районах Крайньої Півночі у неї і так є пільга по пенсійному забезпеченню, тому положення ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення» на неї не поширюється, і право на пенсію вона отримує лише після досягнення 50-річчя, тобто з 30 липня 2007 року. Дану відмову позивачка вважає необгрунтованою, оскільки відповідно до ст. 1 Угоди «Про гарантії прав громадян держав учасників Співдружності Незалежних держав в області пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 року вона має право на всі пільги, передбачені українським пенсійним законодавством, тому просила зобов'язати відповідача призначити їй пенсію з моменту звернення, тобто з 06 березня 2006 року.

Постановою Керченського міського суду АР Крим від 10 листопада 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено і визнане неправомірним рішення УПФ України в м. Керчі від 06 вересня 2006 року і зобов'язано УПФ України в м. Керчі призначити їй пенсію за віком достроково з 06 березня 2006 року.

В апеляційній скарзі УПФУ в м. Керчі просить постанову суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Апелянт посилається на те, що постанова суду необгрунтована та суперечить законодавству,  оскільки  правовідносини  між  УПФ  та  ОСОБА_1.   регулюються

2 

Тимчасовою Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації „Про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення» від 15 січня 1993 року Позивачка згідно цієї Угоди має право на пільгову пенсію у 50 років, тому, вважає апелянт, вік виходу на пенсію не можу бути знижений ще й відповідно до ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення».

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача. пояснення позивачки, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних . підстав.

Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційній інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив з того, що позивачка має право на отримання пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення».

Колегія суддів погоджується з таким висновком, як заснованим на аналізі матеріалів справи, фактичних обставинах, та таким, що відповідає законодавства, вимогам .

Судом встановлено, що позивачка має стаж роботи в районах Крайньої Півночі - 18 років, а загальний стаж роботи понад 20 років.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Тимчасової Угоди між урядом України і Урядом Російської Федерації „Про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення" від 15 січня 1993 року, громадяни договірних сторін, які працювали не меншого 15 років в районах Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного мешкання на території обох держав мають право на пенсію за віком - жінки - по досягненню віку 50 років при загальному стажі роботи не меншого 20 років. Тобто позивачка має право на пільгову пенсію при досягненні 50 років.

Відповідно до п. 3 тієї ж статті у випадках, коли законодавством однієї із сторін передбачені більш пільгові умови вказаної категорії громадян, при призначенні пенсії за віком на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї сторони.

З матеріалів справи вбачається, що з останнього місця роботи - ТОВ «Морське товариство ИНК» позивачка була звільнена 22 лютого 2006 року по п. 1 ст. 40 КЗпП України у віці 48 років 6 місяців.

Відповідно до п."г" ч. 1 ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення» право на дострокову пенсію за півтора року до встановленого законом строку осіб перед пенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж ( у тому числі на пільгових умовах) гарантується працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка після звільнення за підстав п. 1 ст. 40 КЗпП України, зареєструвалась в службі зайнятості м. Керчі протягом семи календарних днів як безробітна.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 мала підстави для звернення за призначенням пільгової пенсії відповідно до п. 1 ст. 1 Тимчасової Угоди між урядом України і Урядом Російської Федерації „Про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення" та до п."г" ч  1   ст 26 Закону

3  

України «Про зайнятість населення,   а тому відмова відповідача в призначенні їй пенсії обґрунтовано судом першої інстанції визнана не законною.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до УПФУ в м. Керчі за призначенням пільгової пенсії за віком 06 березня 2006 року. Оскільки, згідно ст. 45 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, право ОСОБА_1 на призначення пенсії настало з 06 березня 2006 року.

Судова колегія вважає, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, ухвалив рішення з дотриманням вимог ст. 159 КАС України. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 200 КАС України су апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 195, 198, 200, 206 Кодексом адміністративного судочинства України, колегія судів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі залишити без задоволення.

Постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 листопада 2006 року за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі про визнання рішення УПФУ в м. Керчі про відмову в призначенні їй згідно Закону України „Про зайнятість населення" неправомірним і зобов'язання здійснення певних дій залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання законної сили.