№ 1-256/10

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2010 року                             Печерський районний суд м.Києва  

в складі:     головуючого судді Мосьондза І.А.

при секретарі Табала Я.

з участю прокурорів Ніколаєнка А.О., Панчишина М.Я., Василіва О.Б., Харченка В.М.,

адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу по обвинуваченню                         ОСОБА_2,              ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Ніжина, Чернігівської області, українки, громадянки України, з середньою освітою, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимої

в скоєнні злочинів, передбачених ч.4  ст.190, ч.3 ст.358  КК України,-

               ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 06.10.2006 року приблизно о 12 год., діючи за попередньою змовою із невстановленими слідством особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, знаходячись в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, розташованого за адресою АДРЕСА_1, маючи умисел на заволодіння майном ОСОБА_4, використовуючи підроблений правовстановлюючий документ на АДРЕСА_2, а саме: свідоцтво про реєстрацію права власності від 04.03.2005 року, яке рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30.06.2005 року визнано не дійсними, ввівши у такий спосіб нотаріуса ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в оману щодо належності їй зазначеного житла, уклала договір про продаж  АДРЕСА_2 ОСОБА_4. В дійсності ОСОБА_2 власником АДРЕСА_2 не являлась і права на її продаж не мала. В подальшому ОСОБА_2 та невстановлена слідством особа, діючи шляхом обману та за попередньою змовою, отримали від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 46 тис. дол. США, що згідно курсу НБ України на момент вчинення злочину становило 232300 грн. і більш як в шістсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є особливо великим розміром, і заволодівши зазначеним чужим майном, що належить потерпілій, розпорядились ним на власний розсуд.

Також ОСОБА_2 у невстановленому слідством місці і час, отримала від невстановленої слідством особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, ордер №12 на АДРЕСА_2, який в подальшому за невстановлених слідством обставин було надано до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації. На підставі зазначеного ордеру 04.03.2005 державним органом було видано свідоцтво про право власності на житло, а саме: АДРЕСА_2, що також містило завідомо неправдиві відомості щодо належності квартири на праві приватної власності ОСОБА_2.

06.10.2006 року ОСОБА_2 спільно з невстановленою слідством особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, розташованого за адресою АДРЕСА_1, достовірно знаючи, що свідоцтво про реєстрацію права власності на АДРЕСА_2 є недійсним і підробленим, використала вказаний документ шляхом надання його нотаріусу ОСОБА_3, що надало їй право укласти договір купівлі-продажу АДРЕСА_2 з ОСОБА_4 та заволодіти шляхом обману грошовими коштами потерпілої.

Допитана в судовому засіданні підсудна ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, визнала частково, щодо використання завідомо підробленого документа вину не визнала і  показала, що в 2005 році її знайома ОСОБА_5, взнавши, що вона не використала своє право на приватизацію житла, запропонувала приватизувати на її ім’я квартиру по вулиці Березняківській в м.Києві. Як пояснила їй остання, квартира на її ім’я була оформлена на законних підставах і в послідуючому  буде переоформлена на іншу особу. Кому фактично належала квартира АДРЕСА_2, вона не знала. Документальним оформленням цього питання, в тому числі оформлення її прописки в ЖЕКу, займалась ОСОБА_5 та її сестра ОСОБА_23, а вона лише  підписувала необхідні документи.  Про те, що квартира оформлялась на неї на підставі підробленого ордеру, їй також не було відомо.

Від ОСОБА_5 їй було відомо, що в Дніпровському районному суді м.Києва розглядався спір по даній квартирі. На пропозицію ОСОБА_5 вона давала доручення ОСОБА_6, який представляв її інтереси в суді. Особисто вона участі в розгляді цієї справи не приймала і результати судового розгляду їй не були відомі.

Через деякий час її розшукала ОСОБА_5 і сказала, що в нотаріуса необхідно підписати договір на відчуження квартири. В зміст договору вона не вникала, лише передала свій паспорт і в нотаріуса підписала договір купівлі-продажу. Гроші за квартиру вона від потерпілих не отримувала. В її присутності ці гроші отримала ОСОБА_5 та особа по імені ОСОБА_7, який її супроводжував. За свої послуги вона отримала від ОСОБА_5 1500 грн. Заявлений до неї цивільний позов потерпілої про стягнення матеріальних збитків не визнає.

 Незважаючи на часткове визнання своєї вини в скоєнні злочинів,  вина ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їй діянь доводиться іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні - показаннями потерпілої, свідків, висновками судових експертиз та іншими матеріалами кримінальної справи у їх сукупності, а саме:

- показаннями допитаної в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_4 про те, що у вересні 2006 року вона вирішила придбати квартиру для своєї доньки ОСОБА_8. На її прохання цим питанням займався її  колишній чоловік ОСОБА_9. За пропозицією ОСОБА_9 цим питанням займались брокери ОСОБА_10 та ОСОБА_11, з якими вони вже раніше мали справу і яким довіряли. У подальшому їй стало відомо, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 знайшли квартиру по АДРЕСА_2. Вона особисто квартиру не оглядала, але від ОСОБА_9 їй стало відомо, що на той час там жили  квартиранти, які не хотіли зїзжати.  Вона запитала у ОСОБА_4, яким же чином вони вселяться у квартиру, на що останній повідомив, що коли вони підпишуть договір купівлі – продажу квартири, продавці приїдуть та виселять їх з даного приміщення. 06.10.2006 року біля 12 год. вона разом із ОСОБА_9 приїхали до приватного нотаріуса ОСОБА_3, де їх очікували ОСОБА_10 та ОСОБА_11.  Разом з ними була жінка, яка їм була представлена як ОСОБА_2, власник квартири, яку вони збирались купляти. Разом з ними ще була одна жінка, чоловік на ім’я ОСОБА_7. Хтось з присутніх їй повідомив, що ОСОБА_2 важко хвора, а тому від її імені перерахує і отримає гроші її син ОСОБА_12. Зайшовши до нотаріуса, вони всі пред’явили особисті документи. В подальшому між нею та ОСОБА_2 було підписано договір купівлі – продажу АДРЕСА_2 Після підписання договору ОСОБА_9 у її присутності, на прохання ОСОБА_2,  передав грошові кошти у сумі 46000 дол. США ОСОБА_7, якого вона вважала сином останньої. Перерахувавши гроші, ОСОБА_7 поклав їх до своєї сумки та разом із ОСОБА_2 та жінкою,яка була присутня при цьому, вийшли з приміщення нотаріальної контори. Отримавши примірник договору купівлі – продажу та розрахувавшись із брокерами, вони також покинули приміщення нотаріальної контори. У договорі було зазначено, що квартиру вона придбала за 50000 грн., так як продавець не хотіла сплачувати більші податки.

В подальшому вона разом із ОСОБА_9 подали до БТІ на реєстрацію  договір купівлі-продажу, де взнали, що АДРЕСА_2 ОСОБА_2 не належала. Внаслідок злочину їй заподіяні збитки на загальну суму 364320 грн., які їй не відшкодовані.

- оголошеними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_9 про те, що в вересні 2006 року до нього звернулась ОСОБА_4 з проханням придбати для її доньки ОСОБА_8 квартиру. Він почав займатися даним питанням. З даного приводу він звернувся до брокерів ОСОБА_11 і ОСОБА_10, оскільки раніше вони вже користувались їх послугами. 05.10.2006, йому зателефонувала ОСОБА_10 та повідомила, що є терміновий варіант продажу квартири, квартиру продає власниця, у якої є свідоцтво на право власності. Також ОСОБА_10 повідомила, що на теперішній час квартира здається у оренду, але оскільки квартиранти не сплачують за проживання гроші, власниця вирішила продати квартиру. Вартість квартири складала 48 000 дол. США та 3000 доларів комісійних ОСОБА_10 ОСОБА_9. Він запитав, чому квартира коштує так дешево, на що ОСОБА_10 відповіла, що власниця вживає алкоголь. Він погодився купити квартиру та запитав, яким чином будуть виселяти квартирантів. ОСОБА_10 відповіла, що їй сказала ОСОБА_11 «приїде ОСОБА_24 та ми, маючи право власності на квартиру, їх виселимо». Через непередбачувані  обставини він не мав змоги поїхати подивитись на квартиру та поспілкуватись із власником. У той час він повністю довірився ОСОБА_11 та ОСОБА_10, які запевнили його, що всі документи на квартиру в порядку, по ЖЕО зареєстрована у даній квартирі одна ОСОБА_2

06.10.2006 року біля 12 год.  він разом із ОСОБА_4 поїхав до нотаріуса ОСОБА_3. Біля приміщення нотаріальної контори їх очікували ОСОБА_10 та ОСОБА_11. Коли вони піднялись до офісу нотаріуса, побачив,  що там вже була жінка, яка представилась ОСОБА_2. Разом із нею були дві жінки, які представилась брокерами зі сторони ОСОБА_2, одну з яких звали ОСОБА_3. У приміщенні офісу їм було надано проекти договору купівлі – продажу квартири. Він з ОСОБА_4 вийшов на вулицю, де перебували ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_3. У цей час до них підійшов чоловік, який представився ОСОБА_7, представником ОСОБА_2 ОСОБА_11 повідомила, що він прибув на прохання ОСОБА_2 рахувати гроші. В подальшому він, ОСОБА_4, ОСОБА_10 та ОСОБА_7 знову зайшли до офісу нотаріуса. ОСОБА_10 відібрала у ОСОБА_2 розписку про виселення з квартири квартирантів за тиждень, а ОСОБА_4 та ОСОБА_2 підписали договір купівлі – продажу АДРЕСА_2. Після підписання договору ОСОБА_2 сказала, щоб гроші він передав ОСОБА_7, який їх перерахує. Він передав ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 46 000 дол. США. Останній, перерахувавши гроші, поклав їх до своєї сумки. ОСОБА_4 отримала примірник договору купівлі – продажу та вони покинули приміщення офісу нотаріуса. Бачив, що на вулиці ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_11 сіли до автомобіля ОСОБА_24 та поїхали в невідомому напрямку.

В подальшому він разом із ОСОБА_4 подали до БТІ на реєстрацію  договір купівлі-продажу, де взнали, що АДРЕСА_2 ОСОБА_2 не належала.

                            (т.2 а.с. 19-21)

- показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_13 про те, що з січня 1988 року працює в державному будівельному комбінаті при Управління справами ВР України. 03.04.2002 він на підставі рішення профкому отримав ордер на АДРЕСА_2. В даній квартирі він не прописувався і не проживав, а здавав її в найм. На початку березня 2005 року він звернувся до ЖЕО з наміром оформити прописку в квартирі, але від паспортиста йому стало відомо, що два тижні тому в дану квартиру просисалась ОСОБА_2. В будівельному комбінаті за місцем роботи вияснив, що ОСОБА_2 в комбінаті ніколи не працювала. Звернувся до суду із заявою про визнання ордера, виданого на ім’я ОСОБА_2, недійсним. Юрист будівельного комбінату допоміг йому підготувати документи до суду та представляв інтереси профкому у суді. В ході розгляду справи булдо встановлено, що ордер на ім’я ОСОБА_2 був підроблений. Остання неодноразово викликалась до суду, однак на виклики не з’являлась жодного разу. Інтереси ОСОБА_2 в суді представляв ОСОБА_6. 30.06.2005, Дніпровським районним судом м. Києва було винесено рішення про визнання ордеру №12 на ім’я ОСОБА_2 та розпорядження про приватизацію АДРЕСА_2 недійсним.  Апеляційна скарга ОСОБА_2 та її представником не подавалась, в зв’язку з чим 30.07.2005 року рішення набрало законної сили. Після винесення судом рішення він  прописався в АДРЕСА_2.

Отриману квартиру нікому не продавав і доручення на це ОСОБА_2 не давав.

- оголошеними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_14 про те, що з ОСОБА_13 знайомий з жовтня 2003 року. На початку 2004 року ОСОБА_13 дозволив проживати йому з дружиною у його АДРЕСА_2. За час проживання у даній квартирі до них неодноразово зверталась жінка, яка повідомляла, це її квартира та вимагала від них виселитись.  При цьому документів про право власності на дану квартиру вона не показувала.  Інколи ця жінка приходила з другою жінкою. Про дані події повідомляв ОСОБА_13.     (т.2 а.с.29)

- показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_3 про те, що працює приватним нотаріусом, а її офіс розташований в АДРЕСА_1. 05.10.2006 року до неї звернулись раніше незнайомі  жінки, з проханням посвідчити договір купівлі – продажу АДРЕСА_2.. На підставі наданих ними документів або їх копії, зараз вже не пам’ятає, вона перевірила реєстр обтяжень на предмет відсутності заборони відчуження майна, призначила час оформлення угоди 06.10.2006 року на 12 год. та підготувала проект договору. В обумовлений час по прибуттю сторін: ОСОБА_2 як продавця і ОСОБА_4 як покупця, вона встановила їх особи та надала проект договору для ознайомлення. Чи були при цьому інші особи, вона не пам’ятає. Також вона вияснила в сторін, чи добровільно вони укладають угоду, чи є власником майна продавець, чи немає заборони на його реалізацію, чи узгоджена сума договору, чи проведені розрахунки. Про те, що ОСОБА_2 не являється власником квартири, остання їй та покупцю в її присутності не повідомляла і при цій умові вона б не посвідчила договір купівлі-продажу квартири. В подальшому сторонами було підписано договір купівлі – продажу АДРЕСА_2. Посвідчення даного договору було зареєстровано у книзі реєстрації нотаріальних дій за № 3187. Гроші за квартиру в її присутності не передавались, вона тільки вияснила, що розрахунки між сторонами проведені.  Будь – яких інших питань у її присутності не вирішувалось. Про те, що документи, якими посвідчувалось  право власності ОСОБА_2 на  АДРЕСА_2, є підробленими, вона не знала. Також їй не було відомо про наявність рішення суду, яким свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на цю квартиру   було визнано недійсним. В інфоцентрі «Реєстр заборон», яким вона користувалась на той час, така інформація була відсутня.

- показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_10 про те,  що з липня 2003 року працювала брокером в агентстві «Асторія Люкс» та допомагала ОСОБА_9 продати квартиру. В червні 2006 до неї знову звернувся ОСОБА_9 та повідомив, що хоче придбати квартиру для своєї доньки. 05.06.2006 року їй зателефонувала ОСОБА_11 яка повідомила, що  є варіант з термінової продажі квартири, яка знаходиться по АДРЕСА_2 Також ОСОБА_11 сказала, що на теперішній час подивитись квартиру немає можливості, так як там проживають квартиранти. Вартість квартири складала 45000 дол. США. Всю цю інформацію вона надала ОСОБА_9 і той погодився придбати квартиру, без огляду. В ЖЕО по вул. Березняківська, в м. Києві вона дізналась, що власником АДРЕСА_2 є ОСОБА_2, яка там і прописана, заборгованості по квартирі немає. Згідно досягнутої домовленості 06.10.2006 року о 12 год. вона приїхала до нотаріальної контори по вул. Немировича – Данченка, у м. Києві, де зустрілась із ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_11, та власником квартири ОСОБА_2. Також при цьому була присутня ще одна жінка, яку звали ОСОБА_3, та двоє чоловіків, але хто вони були, їй невідомо. Під час укладення угоди нотаріус перевірила всі документи та стала оформляти угоду. Розрахунок по угоді проводився в приміщенні нотаріальної контори. При цьому ОСОБА_9 за згодою ОСОБА_2 передав грошові кошти за квартиру в сумі біля 40 тис. дол. США молодому хлопцеві на ім’я ОСОБА_7, який їх перераховував. Хто забирав гроші, вона вже не пам’ятає. Під час укладення угоди ОСОБА_2 нікому не говорила, що квартира їй не належить і вона не чула від неї відмови брати гроші. Після оформлення всіх необхідних документів та проведених розрахунків всі покинули приміщення нотаріуса. Як саме розійшлися учасники  продажу квартири вона не помітила, оскільки в цей час отримувала винагороду від ОСОБА_9 за виконану нею роботу та перевіряла оформлені документи.

09.10.2006, вона разом із ОСОБА_4 та ОСОБА_9 пішли в БТІ м. Києва, де здали документи на реєстрацію квартири. 11.10.2006 приблизно о 11 год. вона зустрічалась із ОСОБА_2 біля ЖЕО, де остання мала виписатись із квартири. Під час їх зустрічі ОСОБА_2 запитувала, чи все в порядку з документами на квартиру. Відповіла їй, що здали документи на реєстрацію. Через деякий час в БТІ  їм повідомили, що довідка – характеристика на АДРЕСА_2 не видавалась і є підробленою, а тому порадили звернутись до органів міліції.

Приблизно 26.10.2006 їй зателефонувала жінка, яка представилась  ОСОБА_2 і поцікавилась, як справи з квартирою. Відповіла, що з квартирою проблеми і їм необхідно зустрітися. Після цього телефонного дзвінка ОСОБА_2 на зв’язок не виходила.

- показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_11 , яка повністю підтвердила покази, дані нею на досудовому слідстві і показала, що з 2006 року вона працювала брокером ПП «Асторія Люкс». Від знайомого брокера ОСОБА_10 взнала, що ОСОБА_9 та ОСОБА_4 шукають квартиру, яку хочуть придбати. Через деякий час біля приміщення БТІ зустріла знайому на ім’я ОСОБА_3, яка їй повідомила, що у неї є хороший варіант продажу квартири, яка знаходиться по АДРЕСА_2. Зі слів ОСОБА_3 їй стало відомо, що у даній квартирі проживають квартиранти. Пам’ятаючи, що ОСОБА_10 шукає квартиру в цьому ж районі,  вона передала ОСОБА_3 номер телефону ОСОБА_10. В подальшому від ОСОБА_10 їй стало відомо, що ОСОБА_9 та ОСОБА_4 виявили бажання придбати зазначену квартиру. Оформлення угоди купівлі-продажу квартири відбувалось в офісі приватного нотаріуса по вул. Немировича-Данченка, в м. Києва 06.10.2006 року біля 12 год.. Вона офіційно брокером жодної з сторін не виступала, лише планувала від своїх послуг отримати винагороду. В назначений час до нотаріуса прибули ОСОБА_4 з ОСОБА_9, власник квартири ОСОБА_2, ОСОБА_3,  незнайомі їй жінка і два хлопці, одного з яких звали ОСОБА_7. Через деякий час сторони угоди запросили до нотаріуса.  Декілька разів заходила до офісу нотаріуса і бачила, як ОСОБА_2 та ОСОБА_4 читали проект договору. Бачила, як проводився розрахунок по угоді, але хто передавав гроші і кому, вже не пам’ятає. Через деякий час їй від ОСОБА_10 стало відомо, що довідка – характеристика на квартиру не видавалась і є підробленою.

- оголошеними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_15 про те, що працювала начальником ЖЕО № 514. АДРЕСА_2 на балансі ЖЕО ніколи не знаходився та ніколи не обслуговувався, а тому довідка за №20231 від 13.09.2006 року на ім’я ОСОБА_2 не видавалася. Працівники з прізвищами ОСОБА_16 і ОСОБА_17 в ЖЕО № 514 не працювали.         (т.2 а.с.38)    

- показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_6 про те, що 16.05.2005 року був представником ОСОБА_2 у Дніпровському районному суді м. Києва по цивільній справі за позовом  ОСОБА_13 до ОСОБА_2 по визнанню ордеру №12 на АДРЕСА_2 недійсним. За результатами судового розгляду справи було прийнято рішення на користь ОСОБА_13. Оскільки він вважає рішення суду законним, то в апеляційному порядку його не оскаржував.  ОСОБА_2 участі в судових засіданнях не приймала. Після оголошення рішення суду отримав копію рішення, передав його ОСОБА_2 і повідомив, що рішення суду не на їх користь. Остання з рішенням суду погодилась. Після рішення суду він з ОСОБА_2 більше  не бачився і з нею не спілкувався.

- показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_18 про те, що з 1999 року по 2007 року працював на посаді заступника головного бухгалтера управління справами ВР України. При огляді копії ордеру № 12 виданого на ім’я ОСОБА_2, повідомив, що не пам’ятає, чи ставилась ним печатка на цей документ, однак підпис,  проставлений у копії, схожий на підпис ОСОБА_19, який працював на той час на посаді керуючого справами Управління справами ВР України.

- показаннями свідка ОСОБА_7 про те, що працював юрисконсультом в ДБК УС ВР України. На цьому ж підприємстві працював і ОСОБА_13, який отримав ордер на АДРЕСА_2. Від ОСОБА_13 йому стало відомо, що останній не встиг своєчасно прописатись у вищевказаній квартирі, а коли звернувся до ЖЕО, то взнав,  що на цю квартиру існує інший ордер на ім’я ОСОБА_2 В ЖЕО №418 бачив оригінал ордеру №12, виданого на ім’я ОСОБА_2. Даний ордер  відрізнявся від ордерів, які видає  ДБК УС ВР України, в тому числі по формі, відтиску печатки і тексту. Крім цього, в ордері вказувалось рішення профкому, якого взагалі не існувало.

На прохання ОСОБА_13 він підготував відповідний позов до Дніпровського районного суду м.Києва. В червні 2005 року відбувся розгляд цивільної справи з даного приводу. У судовому засіданні ОСОБА_2 участі не приймала, її інтереси на суді представляв представник. 30.06.2005 Дніпровським районним судом м. Києва було прийнято рішення, згідно якого ордер №12 було визнано не дійсним та приватизацію квартири АДРЕСА_2 в м. Києві було скасовано.

- показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_20 про те, що він є головою профкому ДБК УС ВР України, та показав, що з особою на ім’я ОСОБА_2 не знайомий, на підприємстві ДБК УС ВР України така ніколи не працювала та не працює. На балансі ДБК УС ВР України перебував АДРЕСА_2, який використовувався як гуртожиток для працівників вищевказаного підприємства. У 2003 року згідно з розпорядженням УС ВР України і рішенням міськради, даний будинок передали до комунальної власності Дніпровської адміністрації м. Києва. Згідно розпорядження адміністрації необхідно було закріпити кімнати за працівниками підприємства, шляхом видачі ордерів на жилі приміщення. Профкомом було підготовлено списки робітників на кімнати та виписано ордери. ОСОБА_2 у цьому списку не значилась. За результатами огляду копії ордеру № 12 показав, що на даний документ відрізняються по шрифту, розміру друкованого тексту від оригіналів ордерів, які видавались УС ВР України.

дослідженими  речовими доказами, а саме:

- протоколом  виїмки від 24.09.2007, проведеної у Житловій ремонтно-експлуатаційній організації № 418, під час якої було вилучено копію ордеру №12.                             (т.1 а.с.107)

- протоколом виїмки від 16.04.2007, проведеної у приватного нотаріуса ОСОБА_3, згідно якої вилучено довідку-характеристику, свідоцтво про право власності, договір купівлі – продажу квартири, та виписку з реєстраційної книги.                         (т.1 а.с.114)

- протоколом виїмки від 16.08.2007, проведеної в Київському міському бюро технічної інвентаризації права власності на об’єкти нерухомого майна, під час якої було вилучено документи на АДРЕСА_2.                       (т.1 а.с.121)

- протоколом виїмки від 18.09.2007, проведеної в відділі приватизації Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, згідно якої вилучено  документи з приводу приватизації АДРЕСА_2.                         (т.1 а.с.137)

 - протоколом виїмки від 17.09.2007, проведеної в Державному будівельному комбінаті УС ВР України, згідно якого було вилучено копію корінця ордеру № 12 та копію корінця ордеру № 77.

        (т.1 а.с.156)

- даними висновку експерта №5 від 14.01.2008 року про те, що друкований текст та лінії графлення в копії ордеру на жиле приміщення № 12 виданого УС ВР України, не відповідають тексту та лініями графлення в копіях корінців ордерів на жиле приміщення виданих УС ВР України та печаткою яка не відповідає відбитку круглої печатки УС ВР України.

(т.1 а.с.162)

- даними висновку експерта №6 від 16.01.2008 року про те, що друкований текст та лінії графлення в копії довідки № 20231 від 13.09.2006 виданого на ім’я ОСОБА_2 не відповідає, тексту та лініям графлення в довідці № 907 ЖЕК № 514 від 29.09.2006; відбиток штампу копії довідки № 20231 від 13.09.2006 виданого на ім’я ОСОБА_2, не відповідає відбитку штампу ЖЕК №514; відбиток круглої печатки в копії довідки № 20231 від 13.09.2006 виданого на ім’я ОСОБА_2, не відповідає відбитку круглої печатки ЖЕК № 514.                

(т.1 а.с.184)

- даними висновку експерта № 10213 від 03.12.2007 року про те, що  підписи у корінці ордеру №12, виданого на ім’я ОСОБА_2, виконано не ОСОБА_20, а іншою особою.

  (т.1 а.с.216)

Докази, якими обґрунтовується винність ОСОБА_2 у заволодінні грошовими коштами потерпілої ОСОБА_4 шляхом обману, та використанні завідомо підроблених документів, є належними, допустимими,  достовірними та достатніми.

Визначаючи роль підсудної у вчиненні злочину, суд враховує, що без її участі вчинення злочину іншими особами було би неможливим.

Суд критично оцінює покази підсудної ОСОБА_2 про те, що вона не усвідомлювала злочинного характеру своїх дій, вважаючи, що діяла правомірно, довіряючи невстановленим слідством особам та нотаріусу і розцінює таку її позицію як намагання ухилитись від кримінальної відповідальності, оскільки в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_6 підтверджено, що ОСОБА_2 знала про те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва ордер №12 на АДРЕСА_2 та свідоцтво про право власності на цю ж квартиру на ім’я ОСОБА_2 було визнано недійсним. Підсудна ОСОБА_2 під час судового розгляду також визнала, що не мала будь-якого права на зазначену квартиру і їй не було відомо, кому ця квартира належала фактично. Усвідомлювала вона також те, що права на отримання ордера на квартиру та права на  приватизацію цієї квартири вона не мала, а тому ці документи, видані на її ім’я, є незаконними. За таких обставин вона не могла не усвідомлювати, що її дії по продажу квартири та використання при цьому свідоцтва про право власності на квартиру є незаконним.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992 року за № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (пункти 18, 19) роз’яснено, що обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довір’ям (недобросовісне використання довір’я з боку потерпілого) при шахрайстві застосовується винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності або обов’язковості передачі їм майна чи права на нього. Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання — не виконувати.

Матеріалами кримінальної справи доводиться, що на час укладення в приміщенні нотаріальної контори договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_2 з використанням підроблених документів повідомила потерпілій ОСОБА_4 та приватному нотаріусу ОСОБА_21 неправдиві відомості про належність їй на праві власності квартири, що викликало у потерпілої впевненість у вигідності та обов’язковості передачі грошей за цю квартиру.

За таких обставин суд приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_2 в заволодінні чужим майном шляхом обману, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, у особливо великих розмірах, та використанні завідомо підроблених документів, в зв’язку з чим дії підсудної кваліфікує відповідно по ч.4 ст.190, ч.3 ст.358 КК України.

Призначаючи підсудній вид та міру покарання, суд враховує тяжкість скоєного злочину, особу винної, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася,  на обліку у лікарів нарколог та психіатра не перебуває,  вчинений нею злочин (ч.4 ст.190 КК України) відноситься до особливо тяжких злочинів, позитивно характеризується за місцем проживання (т.3 а.с.170).

При призначенні покарання суд приймає до уваги, що завдана підсудною ОСОБА_22 матеріальна шкода потерпілій ОСОБА_4, як на досудовому слідстві, так і під час розгляду справи судом,  не відшкодована.

Обставин, які у відповідності до ст.66 КК України пом'якшують покарання підсудної, судом не встановлено.

Судом також не встановлено обставин, які відповідно до положень ст.67 КК України обтяжують покарання.

Враховуючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винної, відсутність обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, суд вважає, що ОСОБА_2 по ч.4 ст.190 КК України необхідно призначити покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції інкримінованої статті, що буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.

Суд також вважає за необхідне призначати ОСОБА_2 по ч.4 ст.190 КК України додаткову міру покарання у вигляді конфіскації всього належного їй майна.

По ч.3 ст.358 КК України суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_2 покарання у вигляді обмеження волі.

Враховуючи, що даний злочин відноситься до злочинів невеликої тяжкості і з дня  вчинення ОСОБА_2 цього злочину минуло більше трьох років, суд у відповідності до положень ч.1 ст.49 КК України вважає за можливе звільнити її від відбуття покарання за вчинення даного злочину, на підставі ч.5 ст.74 КК України.

Суд не вбачає підстав для застосування до підсудної ОСОБА_2  положень ст.69, 75 КК України.

Запобіжний захід ОСОБА_2 до набрання вироку законної сили залишити без змін – утримання під вартою у Київському СІЗО №13 Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Відповідно до вимог ст.72 КК України зарахувати в строк відбуття покарання засудженою ОСОБА_2 строк її попереднього ув’язнення, з 06.11.2009 року по 08.07.2010 року.  

Суд вважає за необхідне задовільнити цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 про стягнення на її користь з підсудної матеріальних збитків на суму 264320 грн, що станом на 07.05.2010 року (т.3 а.с.117-118) є еквівалентом 46 000 дол. США, оскільки завдання збитків на цю суму ОСОБА_2  підтверджуються дослідженими судом доказами та знайшли своє ствердження в ході судового розгляду справи.

Долю  речових доказів вирішити у відповідності зі ст.81 КПК України.

Судові витрати по справі покласти на засуджену ОСОБА_2

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України, суд

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_2 визнати винною у вчиненні злочинів,
передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.358 КК України та призначити їй покарання:

по ч.4 ст.190 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п’ять) років, з конфіскацією всього належного їй майна.

по ч.3 ст.358 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбуття покарання, призначеного за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.358 КК України.

Запобіжний захід ОСОБА_2 до набрання вироку законної сили залишити без змін – утримання під вартою у Київському СІЗО №13 Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 обраховувати з 09.07.2010 року, зарахувавши в цей строк у відповідності до положень ст.72 КК України строк її попереднього ув’язнення, з 06.11.2009 року по 08.07.2010 року.

Речові докази, які зберігаються при матеріалах кримінальної справи (т.1 а.с.105, 111, 119, 132, 147 та 158), зберігати  там же.

Цивільний позов ОСОБА_4 задовільнити повністю. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 264320 (двісті шістдесят чотири тисячі триста двадцять) грн..

Стягнути з ОСОБА_2 на користь науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в м.Києві, розрахунковий рахунок №35226002000466 в УДК у Київській області, код ЗКПО 25575285, МФО 821018 (послуги експерта) , судові витрати – вартість проведення експертизи, що складає 2190 (дві тисячі сто дев’яносто) грн. 50 коп..

Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом п'ятнадцяти діб з моменту проголошення.

Суддя