Справа №2-А-394/10

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2010 року суддя Подільського районного суду м. Києва Богінкевич С.М., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання нарахувати щомісячну державну соціальну надбавку,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання нарахувати щомісячну державну соціальну надбавку, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є «дитиною війни» згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і має право на пільги, передбачені цим Законом і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. В зв’язку з чим вона звернулась до Управління пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва з проханням зробити відповідний перерахунок, однак в здійсненні перерахунку та виплаті даної надбавки було відмовлено. Вважає зазначену відмову протиправною та посилаючись на вимоги Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Конституцію України, рішення Конституційного суду України №26-рп/08 від 27.11.2008 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закони України «Про державний бюджет» на 2009 рік, ставить питання про визнання діяльності Управління пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва щодо відмови їй у нарахуванні державної соціальної допомоги, протиправною та просить зобов’язати відповідача нарахувати їй, як «дитині війни», щомісячну державну соціальну 30% надбавку, за період з 01.01.2009 року даний час, крім того, виплачувати її у відповідних розмірах в подальшому.

В судове засідання позивачка не з’явилась, про час слухання справи повідомлена належним чином, згідно наданої суду письмової заяви, просить розглядати справу в її відсутність в порядку письмового провадження, вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час слухання справи повідомлений належним чином, згідно наданої суду письмової заяви просить розглядати справу в його відсутності, надавши письмові заперечення в яких заперечує проти вимог позивачки обґрунтовуючи тим, що останньою пропущений строк звернення до суду і виплата проводилась відповідно до норм чинного законодавства, в задоволенні вимог просить відмовити.

Суд, враховуючи наявність письмових заяв сторін, керуючись вимогами п. 3 ст. 122 КАС України, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних в справі документів в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 128 КАС України справа вирішується на підставі наявних у ній доказів.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду України в Подільському районі м. Києва, отримує пенсію за віком та має статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 22.08.1994 року, письмовою відповіддю відповідача.

Як вбачається з досліджених судом документів, за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року позивачка  отримувала надбавку до пенсії у розмірі 10 % від прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність, а з 01.11.2009 року - не у співвідношенні до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а у чітко визначеній сумі, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

03.12.2009 року позивачка звернулась до Управління Пенсійного Фонду України в Подільському районі м. Києва з заявою про перерахунок пенсії починаючи з 01.01.2009 року з урахуванням 30% надбавки, встановленої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак листом від 26.11.2009 року відповідач відмовив у перерахунку пенсії, з посиланням на Закони України  «Про державний бюджет України» на 2009 рік та постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

Згідно ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивачка є дитиною війни згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Виходячи із того, що позивачка є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає, що на неї розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

 Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

При цьому, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Враховуючи те, що нормами цього Закону встановлений розмір мінімальної пенсії за віком, а для інших нормативно-правових актів може застосовуватись лише в частині, що не суперечить цьому Закону, суд приходить до висновку, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом не може визначатись розмір мінімальної пенсії за віком.

Згідно ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних витрат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Таким чином, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлений законом.

У відповідності до положень ст. 46 Конституції України прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум» (№ 966-ХІV від 15.07.1999 р.). Даний Закон дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» - прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Статтею другою Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: 1) встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; 2) формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

На підставі вищевикладеного вбачається, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та підтверджується ч. 3 ст. 46 Конституції України, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом. Крім того, Державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що, витратна частина бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України – основним законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд вважає, що встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тому щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни і фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, суд вважає, що, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Відносини, що склалися між позивачкою та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту ст. 3 та п. 2 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи те, що позивачка є «дитиною війни», вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, а це - право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, тому суд приходить до висновку про неприпустимість при встановленні розміру державної соціальної підтримки дітей війни виходити з положень Законів, якими виплата державної соціальної підтримки передбачена у значно менших розмірах, оскільки Конституція України має вищу юридичну силу порівняно з іншими Законами України.

Нормами Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» регламентовано, установити в 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих , хто відноситься до основних та соціальних і демографічних груп населення, у розмірах, що діяли в 2008 році.  

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-VI викладено статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у новій редакції, яка діяла з 01.01.2008 року, згідно з якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. З 01.01.2008 року виплата зазначеного підвищення до пенсії здійснюється у розмірі 10% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

У своєму рішенні Конституційний Суд зазначив, що при прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу I) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними (розділ II).

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд, при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі, якщо акти або їх окремі положення визначаються такими, що не відповідають Конституції України  (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.

Суд приймає до уваги той факт, що Рішення Конституційного Суду України не мають зворотної дії у часі.

З аналогічних підстав не заслуговують на увагу і посилання відповідача на законність проведення виплат у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530, тобто за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивачці застосуванню підлягає стаття 6 Закону України Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не вищезазначена постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Відповідно до ст. 102 КАС України, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Пунктом четвертим ст. 99 КАС України передбачено, якщо законом встановлена можливість  досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

 Приймаючи до уваги ту обставину, що позивачка, витрачаючи час, намагалася врегулювати спірні правовідносини з відповідачем в досудовому порядку, а відповідач наполягає на застосуванні строків давності, суд приходить до висновку, що строк звернення до адміністративного суду останньою не пропущений.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, необхідно зазначити, що до компетенції відповідача не входить здійснення виплат державної допомоги, оскільки здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплата всіх видів державних соціальних допомог, інших грошових виплат відноситься до компетенції Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 25.04.2006 року № 147, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 07 червня 2006 року № 683/12557.

Крім того, позивачка у своїх позовних вимогах просить здійснити перерахунок щомісячної державної соціальної 30% надбавки з 01.01.2009 року по теперішній час, однак вимоги позивачки не можуть бути задоволені в повному обсязі, оскільки чинним законодавством не передбачено зобов’язання вчинення будь-яких дій на майбутнє.

Тому, оцінюючи в сукупності надані докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню.

У зв’язку з визнанням Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) відповідних положень Законів України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими були зупинені та змінені положення чинного законодавства України, на підставі якого позивачці не були нараховані доплати до пенсії, відповідач повинен здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги починаючи з 01.01.2009 року по 31.12.2009 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України  суд, вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивачки судовий збір в розмірі  03 грн. 40 коп .

На підставі викладеного, ст.ст. 8, 22, 46, 152 Конституції України, Закону України «Про державний бюджет 2009 рік», Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік», ст.ст. 1, 3, 5-7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 5, 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 1, 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008,  керуючись ст.ст. 71, 94, 99-100, 102,158, 159, 162, 163, 167, 186 КАС України, суд  -

П О С Т А Н О В И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати відмову № 2940/М-206/1 від 26.11.2009 року Управління Пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 - протиправною.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва перерахувати ОСОБА_1 у повному обсязі невиплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну 30% надбавку, в порядку ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 гривні 40 коп. - судового збору.

В іншій частині вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського Апеляційного адміністративного суду через Подільський районний суд м. Києва, при цьому заява про апеляційне оскарження подається до Подільського районного суду м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а апеляційна скарга — протягом двадцяти днів після подання заяви про оскарження.

Суддя