Справа №2-А-435/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2010 року Подільський районний суд м. Києва в складі

головуючого - судді         Богінкевич С.М.,

при секретарі:             Коба О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання неправомірними та зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України в м. Києві і отримує пенсію військовослужбовця по інвалідності на умовах ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім того, є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, має II групи інвалідності за наслідком захворювання, яке пов’язане з аварією на ЧАЕС, а тому, відповідно до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  має право на отримання пенсії в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії та щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат.

У зв’язку з тим, що він отримує пенсійні та соціальні виплати менші за встановлені та з врахуванням того, що його звернення до відповідачів залишено без задоволення, останній, посилаючись на норми Конституції України, Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Рішення Конституційного Суду України, просить суд: визнати неправомірними дії відповідачів відносно нарахування та здійснення перерахування раніше призначеної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та нарахуванні й виплаті в заниженому розмірі щорічної допомоги на оздоровлення.

В судовому засіданні позивач позов підтримав в повному обсязі, просив його задоволити.

Представники відповідачів - Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві та Управлінні праці та соціального захисту населення Подільської районної у м. Києві державної адміністрації у судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, зазначаючи, що пенсійні і соціальні  виплати проводилися у відповідності до вимог чинного законодавства, а також, останні наполягали на застосуванні вимог ст.ст. 99, 100 КАС України.

Представник відповідача - Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, однак на попередніх судових засіданнях проти позову заперечував, обґрунтовуючи тим, що останнім пропущений строк звернення до суду і виплата проводилась відповідно до норм чинного законодавства, в задоволенні вимог просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, заперечення відповідачів, повно і всебічно з'ясованих обставин, зазначені в позовній заяві, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

У ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено річний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановлено істини у конкретній адміністративній справі.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Слід зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

За частиною 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.

Оскільки, відповідач, зважаючи на заявлені вимоги позивача, наполягає на застосуванні строків позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити з цього приводу наступне.

Обґрунтування позивача, що при вирішенні питання про строки звернення до адміністративного суду застосуванню підлягає ст. 268 ЦК України, не можуть братися судом до уваги, оскільки даний позов розглядається в порядку адміністративного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем позов був заявлений 13.01.2010 року, тобто в період часу починаючи з 01.05.2008 року по 12.01.2009 року питання щодо відновлення порушеного права позивача подано до суду з пропуском строків позовної давності, а тому суд вважає за можливе розглянути даний спір по суті вимог лише за період часу починаючи з 01.01.2009 року, оскільки на даний період строки позовної давності не розповсюджуються.

В судовому засіданні встановлено, що позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України в м. Києві, є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інвалідом II групи, захворювання, якого пов’язане з наслідками аварії на ЧАЕС, що підтверджується відповідними посвідченнями.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії  та її наслідків; потерпілі від  Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Стаття 10 цього ж Закону регламентує, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також  тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні  відчуження, включаючи військовослужбовців,працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і  організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх  будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Умови і порядок призначення пенсій інвалідам і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, регулюється Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС», статтею 54 якого передбачено, що інвалідам ІІ-ої групи, яким надано статус постраждалого унаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ої категорії, призначається пенсія по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"), проте у будь-якому випадку розмір пенсії повинен бути не менше восьми мінімальних пенсій за віком.

Згідно статті 50 цього Закону, інвалідам ІІ групи, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до статті 53 зазначеного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Однак, 28.12.2007 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни до вищезазначеного Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме було визначено, що основна пенсія для  інвалідів ІІ групи відповідно до ч. 4 ст. 54 повинна становити 200 відсотків  прожиткового мінімуму, а згідно зі ст. 50 ЗУ «Про статус і  соціальний  захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», додаткова пенсія визначена в розмірі 20 відсотків прожиткового мінімуму.

Рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008 року, яке має  преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції, визнано внесені зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не конституційними, а також визначено позицію Конституційного Суду, яка полягає в тому, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це призводить до обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині зобов’язання відповідача перерахувати йому розмір основної та додаткової пенсії, як інваліду ІІ групи, учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС І категорії, виходячи з розрахунку 8-ми мінімальних пенсій за віком і додаткової пенсії з розрахунку 75 відсотків мінімальної пенсії за віком - підлягають задоволенню.

Що стосується перерахунку державної пенсії виходячи з розмірів мінімальної пенсії за віком, розрахованої залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (№ 1058-ІV) передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Зі змісту ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсій, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

На думку суду, положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-ІV не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Згідно ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних витрат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Таким чином, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлений законом.

У відповідності до положень ст. 46 Конституції України прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум» (№ 966-ХІV від 15.07.1999 р.). Даний Закон дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» - прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Статтею другою Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: 1) встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; 2) формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

На підставі вищевикладеного вбачається, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та підтверджується ч. 3 ст. 46 Конституції України, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом. Крім того, Державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що, витратна частина бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України – основним законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Тобто право позивача на отримання належних йому виплат, не  розрахованих відповідно до мінімальної пенсії за віком, буде порушено.

Що стосується вимог позивача, які пов’язані з  виплатою щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Змістом ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із змінами внесеними Законом України № 242/96-ВР від 06.06.1996, передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І-ої категорії, інвалідам I і II групи виплачується в розмірі п'ять мінімальних заробітних плат.

Як вбачається з досліджених судом документів, за 2009 рік позивачу було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі, встановленому постановою Кабінетом Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме у розмірі 120 гривень.

Звернувшись до відповідачів з проханням здійснити перерахунок виплат недоплаченої одноразової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, позивач у відповідь отримав відмову, з посиланням на Закони України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанову Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562.

Однак, з такою позицією відповідачів суд погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Вимоги ст. 92 Конституції України передбачають, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).

Відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів  або внесенні  змін  до  чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру соціальної виплати застосуванню підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається відповідно до Закону "Про державний бюджет" на відповідний рік.

Крім того, відповідно до типового положення про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, - Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м. Києві державної адміністрації не здійснює перерахунок та виплату соціальних виплат.

Згідно до п. 4.9 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.01.2007 року № 65, Центр відповідно до покладених на нього завдань проводить перерахунки грошової допомоги (в тому числі у зв'язку з індексацією) та її виплату, тобто обов'язок провести перерахунок та здійснити виплату соціальної допомоги покладений на Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Приймаючи до уваги ту обставину, що відповідачі є центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики, крім того, останні зобов’язані у своїй діяльності керуватися Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також відповідними Положенням, а тому, здійснюючи зазначені виплати, останні зобов’язані діяти в межах покладених на них функцій, та в порядку, передбаченому законом - на підставі розпоряджень вищестоящих органів, в тому числі виконавчих, а також, виходячи з того, що відповідачі не розпорядники коштів Державного бюджету України, суд не вбачає законних підстав для задоволення вимоги позивача стосовно визнання дій щодо нарахування і виплати основної і додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю внаслідок катастрофи на ЧАЕС за період з 01.01.2009 року, включаючи соціальну виплату на оздоровлення - протиправними

Крім того, позивач у своїх позовних вимогах просить зобов’язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві визнати за ним право на отримання основної та додаткової пенсії згідно ст. 49, ч.4, ст. 54, ст. 50 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як інваліду ІІ-ої групи 1 категорії осіб, щодо яких встановлений зв'язок з Чорнобильською катастрофою, у розмірі неменшому 8 мінімальних пенсій за віком та 75% мінімальних пенсій за віком, однак вказані вимоги позивача не можуть бути задоволені в повному обсязі, оскільки, як вбачається матеріалів справи та усього вищевикладеного, дане право відповідачем не оспорюється, тобто визнання не потребує.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно до ст. 90  Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони,  крім  випадків  надання  безоплатної  правової допомоги, передбачених законом.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України  суд, вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 450 гривень судових витрат , пов’язаних з наданням правової допомоги.  

На підставі викладеного, ст.ст.  21, 22, 24, 46, 55, 92 Конституції України, ст. ст. 1,13, 48, 50, ч.4 ст.54, 57, 67, 70, 71 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Рішення Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року, п. 18 ст. 4 Декрету України «Про державне мито» , та керуючись ст.ст. 99-100, 158-163, 186 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання неправомірними та зобов’язання вчинити дії - задовольнити частково.

Зобов’язати Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати з 01.01.2009 року по 26.04.2010 року та виплатити ОСОБА_1, як інваліду  ІІ групи, учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС І категорії, розмір основної пенсії, з розрахунку 8-ми мінімальних пенсій за віком, та розмір додаткової пенсії, з розрахунку 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 ч. 4 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи », де мінімальна пенсія за віком прирівняна до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Зобов’язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перерахувати та забезпечити виплату ОСОБА_1, як інваліду ІІ групи, учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС І категорії суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення у відповідності до вимог ст. 48 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"  за 2009 рік.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 450 (чотириста п’ятдесят) гривень судових витрат

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня її проголошення з наступним поданням апеляційної скарги протягом 20 днів.

Суддя: