Справа № 22-4444                                         Головуючий у 1 інстанції Мороз Л.І.

Категорія 54                                                       Доповідач Санікова О.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2007 року                                       Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Курило В.П.

суддів: Санікової О.С, Шамрило Л.Г.

при секретарі Арутюнян Г.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Краснолиманського міського суду донецької області від 27 лютого 2007 року по справі за заявою ОСОБА_1, зацікавлена особа Слов'янський об'єднаний міський військовий комісаріат про встановлення факту забезпечення бойової діяльності військ, що дає право на отримання статусу учасника бойових дій ,-

встановив:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 лютого 2007 року, якою провадження у справі за заявою ОСОБА_1, зацікавлена особа Слов'янський об'єднаний міський військовий комісаріат про встановлення факту забезпечення бойової діяльності військ, що дає право на отримання статусу учасника бойових дій, закрито, - та постановити рішення, яким задовольнити його заяву, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, а саме ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка визнає учасниками бойових дій осіб, які проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії і брали участь у бойових діях чи забезпечення бойової діяльності військ, проте при наявності в матеріалах справи доказів, які підтверджують ці обставини суд неправильно зробив висновок про те, що ці обставини не можуть бути підтверджені в судовому порядку, не вірно застосувавши при цьому положення п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», оскільки заявник просить встановити факт забезпечення бойової діяльності військ в період проходження ним військової служби, а не факт проходження військової служби; апелянт посилається також на порушення ст. 210 ЦПК України.

У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Заслухавши доповідача, пояснення представника ОСОБА_1, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.312 ч.1 п.1 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

У частині 1 статті 256 ЦПК України наданий перелік фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку, який не передбачає встановлення факту забезпечення бойової діяльності військ. Частина друга зазначеної статті передбачає можливість встановлення також інших фактів, ніж перелічених у частині першій, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Проте, як роз'яснено у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (з подальшими змінами та доповненнями) не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, фактів проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби тощо. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт забезпечення ним бойової діяльності військ під час проходження військової строкової служби в складі військової частини №3446 в період Карибської кризи 1962-1963 років, що дає право на отримання статусу учасника бойових дій, що є адекватним проходженню військової служби чи перебуванню на фронті.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованного висновку про те, що встановлення зазначеного факту не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і правильно закрив провадження по справі на підставі ст. 205 ч.1 п.1 ЦПК України.

Між тим, в матеріалах справи на а.с. 22 є рішення комісії Слов'янського об'єднаного військового комісаріату від 8 листопада 2006 року, якою встановлено, що ОСОБА_1 права на пільги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не має і йому відмовлено у видачі посвідчення. Проте в заяві, з якою звернувся до суду ОСОБА_1, він не заявляє позов про оскарження зазначеного рішення.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок, що заява ОСОБА_1 підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за умови оформлення відповідної позовної заяви, як то передбачено нормами адміністративного судочинства.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ухвала суду постановлена з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для її скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.2 п.1, 312 ч.1 п.1, 314 ч.1 п.4, 315 ЦПК України апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може

бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня

набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.