Справа №22-ц-3186/06р Головуючий 1-ї інс. - Шишкін ОБ.
Категорія «житлові» Доповідач - Крилова Т.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.06.07 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого - Крилевої Т.Г.
Суддів - Маміної О.В. - Цвірюка В. О.
При секретарі - Дмитренко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_3до ОСОБА_1, ОСОБА_2, 3-тя особа Виконавчий комітет Дзержинської районної ради м.Харкова про поновлення порушеного права, вселення і відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Позивачка посилалася на те, що у квартирі АДРЕСА_1 з 1987 року зареєстровано три особи: вона - ОСОБА_1, дочка -ОСОБА_2 та її колишній чоловік - ОСОБА_3 14.09.93 року шлюб між нею та відповідачем розірвано. 14.06.97 р. ОСОБА_3 наніс їй удар розвідним ключем по голові, в область лівого виска. Вона визнана інвалідом 3-ї групи. За скоєний злочин відповідача було засуджено. Восени 1997 року ОСОБА_3 вивіз з квартири усі свої особисті речі та телевізор. З вказаного часу відповідач в квартирі не проживає, жилим приміщенням не інтересується, комунальні послуги не сплачує. Просила визнати його таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
У липні 2005 року до суду звернувся ОСОБА_3 із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про поновлення порушеного права і вселення. Позивач за зустрічним позовом посилався на те, що у 1997 році сторони домовилися жити окремо та займатися обміном житла. Усе своє майно він залишив у спірній квартирі і надавав ОСОБА_1 кошти для сплати за комунальні послуги. У кінці 2004 року ОСОБА_1 змінила замок і він змушений був звертатися у правоохоронні органи та в суд з цим позовом. Просив поновити його порушене право користування жилим приміщенням та вселити у квартиру.
У жовтні 2006 року ОСОБА_3 надав додаткову позовну заяву, в якій просив стягнути з відповідачів 574 гр., які він сплатив за комунальні послуги і 300 гр: у відшкодування моральної шкоди за те, що він змушений був звертатися до дільничого інспектора з приводу перешкоджання в користуванні житлом. ОСОБА_3 посилався на те, що з травня 2005 року відповідачі перешкоджають йому користуватися спірною квартирою, тому ця сума коштів для нього є збитком.
У судовому засіданні позивачка підтримала свій позов у повному обсязі, а проти задоволення позову ОСОБА_3 заперечувала.
Відповідач проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечував, а свої позовні вимоги просив задовольнити.
2
ОСОБА_2 просила позов ОСОБА_1 задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
Виконавчий комітет Дзержинської районної ради м.Харкова просив справу слухати у їх відсутності.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 17 квітня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Вселено ОСОБА_3 у спірну квартиру, а у задоволенні позовних вимог у іншій частині - відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 іОСОБА_2 просять рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, а ОСОБА_3 відмовити в задоволенні його позовних вимог.
Апелянти посилаються на те, що суд 1-ї інстанції не прийняв до уваги їхні доводи і пояснення по справі, тому, рішення суду є незаконним, постановленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира у 1987 році надавалася на сім"ю з 3-х осіб, сторін по справі. 14.09.93 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, між ними склалися неприязливі відносини. З вироку суду від 08.12.97 року вбачається, що ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 102 КК України за спричинення ОСОБА_1 14.06.97 року середньої тяжкості тілесних ушкоджень / струс головного мозку /. З посвідчення, виданого на ім'я ОСОБА_1 16.03.98 року, видно, що їй встановлена 3-тя група інвалідності з 15.12.97 року / а.с. 14 /. Вироком суду від 25.07.2000 р. ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину відносно ОСОБА_1, передбаченого ст. 206 ч. 2 КК України. Міра покарання за судовими вироками призначалася без позбавлення волі.
З пояснень ОСОБА_3 вбачається, що він з 1997 року у спірній квартирі не проживає, але мав ключі від квартири і міг туди приходити до грудня 2004 року. Із заявами відносно користування спірною квартирою він ні до житлово-комунального управління, ні до правоохоронних органів, ні до Бюро по обміну жилими приміщеннями до 2005 року не звертався, комунальні послуги до 2005 року не сплачував.
Відповідно до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Матеріали справи не містять свідчень про те, що ОСОБА_3 був відсутнім у спірному жилому приміщенні понад шість місяців з поважних причин, оскільки він цим жилим приміщенням не цікавився, комунальні послуги не сплачував, обміном квартири не займався, майно, яке йому було необхідне забрав. Тільки після того, як ОСОБА_1 звернулася з даною позовною заявою до суду, відповідач звернувся із заявами до правоохоронних органів щодо перешкоди йому у користуванні жилим приміщенням та сплатив 574 гр. за комунальні послуги.
Той факт, що між сторонами виникли неприязливі відносини не може вважатися поважною причиною відсутності ОСОБА_3 у спірній квартирі, т.я. він тривалий період часу, понад 7 років у спірній квартирі не проживав, не цікавився нею і нічого не робив для вирішення житлового питання, хоча мав таку можливість. При цьому, свідчень того, що ОСОБА_1 абоОСОБА_2 перешкоджали йому користуватися житлом до 2005 року, немає.
При таких обставинах, позовні вимоги ОСОБА_3 щодо поновлення порушеного права та вселення задоволенню не підлягають.
Позовні вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди також задоволенню не підлягають, оскільки заборгованості за комунальні послуги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають. Сплата комунальних послуг ОСОБА_3 у розмірі 574 гр. у 2005 році це його добровільне волевиявлення. Крім того, не зазначено за який період часу сплачені ці кошти. В разі необхідності, він не позбавлений можливості звернутися до відповідних юридичних осіб, які отримали кошти, для вирішення питання щодо повернення сплачених сум або проведення відповідних перерахунків.
Звернення до дільничного інспектора та інших правоохоронних органів що до перешкоди йому у користуванні квартирою не є підставою для стягнення з відповідачів моральної
3
шкоди. Крім того, матеріали справи не містять доказів спричинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральної шкоди ОСОБА_3
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що ОСОБА_3 слід визнати таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням. Тому, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч.1 п. 2, 309 п. З, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 17 квітня 2007 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3до ОСОБА_1, ОСОБА_2, 3-тя особа Виконавчий комітет Дзержинської районної ради м.Харкова про поновлення порушеного права, вселення і відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, але може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.