Справа № 22ц-4364/2007                           Головуючий у 1 інстанції Наумик О.О.

Категорія - 44                                            Доповідач Ігнатова Л.Є.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2007 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Краснощокової Н.С.,

суддів Ігнатової Л.Є., Кіянової С.В.,

при секретарі Клечановської М.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу

за  апеляційною   скаргою  ОСОБА_1  на  рішення

Микитівського районного суду м. Горлівки  Донецької області  від 6 квітня

2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 6 квітня 2007 року, яким йому в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права. А саме, суд в своєму рішенні не застосував норму ч.2 ст. 1047 ЦК України, яку повинен був застосувати. Крім того, судом не були здобуті відомості про фактичні дані, на підставі яких можна було б затверджувати про відсутність правовідносин за договором позики між ним та відповідачкою.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги.

Відповідачка просила відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення з"явивштхся сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матетеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних меркувань.

Судом першої інстанції при розгляді спору встановлено, що 4.12.2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачки і зазначав, що відносно ОСОБА_2 з якою він знайомий з 2001 року у нього були наміри на одруження. 22 серпня 2006 року відповідачка заявила йому, що стане його дружиною у разі надання їй певної грошової суми на власні потреби. Він з цим погодився і в період з 23.08. по 11.09.2006 року передав відповідачці належні йому золоті вироби та 9000 грн. Після того як відповідачка витратила гроші, повідомила його, що вона немала намір вихожити за нього заміж. А коли він став вимагати повернути йому гроші, відповідачка відмовила. Факт отримання від нього грошей в зазначеній сумі відповідачка не заперечувала і в міліції надала письмову розписку, що свідчить про те, що відповідачка розцінює отримання від нього грошей як позику.

Термін повернення грошей в розписці не був встановлений. Тому він відповідно до вимог ст.530 ЦК України письмово повідомив відповідачку повернути гроші у семиденний термін. Оскільки до цього часу борг ОСОБА_2 не повернула, він просить стягнути з відповідачки борг у зазначеній сумі.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції правильно виходив з того, що правовідносин за договором позики між сторонами не було, що випливає з пояснень як позивача так і відповідачки, наданих в судовому засіданні. Крім того, в самої позовної заяві ОСОБА_1 не зазначав, що він надав відповідачки 9000 грн. у вигляді позики (а.с.3, 21.27). Також і з самої розписки, наданої відповідачкою 2 листопада 2006 року не йде річ про отримання нею від позивача позики. Суд першої інстанції дав цій розписки відповідну оцінку і обгрунтовано не прийняв її до уваги, оскільки в неї лише констатується той факт, що відповідачка взяла у відповідача гроші у сумі 9000 грн. і не міститься вказівка на позику та на обов"язок повернути цю суму позичальнику.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Розписка, яка укладена відповідачкою, не відповідає вимогам передбаченим ч. 1 ст. 1046 ЦК України, тому вважати її як договор позики у суду першої інстанції не було підстав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 6 квітня 2007 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.