Категорія №6.11
ПОСТАНОВА
Іменем України
07 квітня 2010 року Справа № 2а-442/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Глазунової О.О.
та
представників сторін:
від позивача – провідний спеціаліст відділу забезпечення надходження
та організаційної роботи по соціальному захисту інвалідів
Кошелькова О.В. (довіреність від 11.01.2010 № 03-02/3)
від відповідача – Мілоградський О.О. (довіреність від 01.01.2009 б/н)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоефект»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 16488,61 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3222,45 грн.,
ВСТАНОВИВ:
26 січня 2010 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоефект» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 16488,61 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3222,45 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що згідно із ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (ч. 3 ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
В порушення вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на підприємстві товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоефект» у 2007 році працювало 2 інваліда при нормативі 3 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Таким чином, відповідач до 16.04.2008 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 16488,61 грн. за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Оскільки сума адміністративно-господарських санкцій у встановлений законом строк відповідачем не сплачена, позивач просить стягнути її з відповідача разом із нарахованою пенею в сумі 3222,45 грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду відзив на позову заяву від 07.04.2010 б/н, в якому посилається на те, що позивачем відповідно до ст. 99 КАС України пропущено річний строк звернення до адміністративного суду, оскільки позивачу про порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Теплоефект» положень ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» стало відомо 08 жовтня 2008 року, а позов подано 26 січня 2010 року і, таким чином, між датою встановлення порушення та датою звернення до суду пройшло 2 роки та три місяці. Заяву про поновлення пропущеного строку позивачем не надано. А тому, на підставі статей 99, 100 КАС України відповідач просить відмовити позивачу у задоволення позовних вимог через пропущення строку звернення до суду (арк. справи 21-22).
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.
Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).
Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції.
Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
З огляду на викладене та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3, п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:
- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця;
- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;
- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Аналіз зазначених положень Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дає підстави для висновку про те, що обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:
а) виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;
б) створенні для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
в) забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;
г) наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;
д) звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
Як вбачається з матеріалів справи, 08 жовтня 2008 року працівниками Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів було проведено перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоефект» на предмет виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та сплати адміністративно-господарських санкцій за 2006 - 2007 роки, за результатами якої складено акт від 08 жовтня 2008 року № 413 (арк. справи 6).
Перевіркою встановлено, що у 2007 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу, – 79 осіб; з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 2 особи; кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», - 3 особи; фонд оплати праці штатних працівників – 1302,6 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника – 16488,61 грн.; нарахована сума адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення працевлаштування інвалідів – 16488,61 грн. Висновок перевірки – відповідно до вимог статей 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» 4% норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів не виконаний. Нарахована адміністративно-господарська санкція у розмірі 16488,61 грн. (арк. справи 6).
Акт перевірки виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та сплати адміністративно-господарських санкцій за 2006 - 2007 роки від 08 жовтня 2008 року № 413 підписаний посадовими особами сторін без заперечень та зауважень.
Вищезазначене свідчить, що відповідачем у 2007 році не виконаний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, що є порушенням вимог статті 18 та статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.
За розрахунком позивача (арк. справи 5) відповідач повинен був працевлаштувати у 2007 році 3 інваліда (4% норматив при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу, – 79 особи), фактично працевлаштовано 2 інваліда, тому підприємство відповідача мало перерахувати адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2007 рік в сумі 16488,61 грн. (1 незайняте інвалідами робоче місце х 16488,61 грн. – середня заробітна плата штатного працівника).
У відповідності із Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій на 651 календарних днів відповідачу нарахована пеня в сумі 3222,45 грн. Розмір нарахованої пені відповідає вимогам частини 2 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоефект» адміністративно-господарських санкцій у розмірі 16488,61 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3222,45 грн. є нормативно обґрунтованими, але заявлені з пропуском строку звернення до суду.
Вирішуючи питання про застосування наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду, суд прийшов до висновку, що позивачем за заявленими позовними вимогами пропущений річний строк звернення до адміністративного суду і в позові слід відмовити з цих підстав з огляду на таке.
Враховуючи те, що 08 жовтня 2008 року Луганським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів проведено перевірку виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій за 2007 рік, про що складений акт від 08.10.2008 № 413, у позивача 08 жовтня 2008 року виникло право на звернення до суду з позовом про їх стягнення.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Цей строк поширюється також на звернення до адміністративного суду з позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, передбачених законом, оскільки інше суперечило б такому принципу адміністративного судочинства як рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, що знайшов закріплення в п. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
Право на звернення до суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у позивача виникло 08 жовтня 2008 року, а з позовом до суду згідно відбитка штемпеля Луганського окружного адміністративного суду позивач звернувся 26 січня 2010 року, тобто з пропуском річного строку, встановленого для даних правовідносин ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені ст. 100 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 2 ст. 100 КАС України).
Згідно із п. 14 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» за правилами частини третьої статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.
Враховуючи, що при судовому розгляді зазначеної адміністративної справи відповідач наполягав на пропущенні строків звернення до суду з адміністративним позовом, а позивач не навів жодних поважних причин пропущення строку звернення до суду, суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 100 КАС України відмовляє Луганському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів у задоволенні адміністративного позову до товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоефект» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 16488,61 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3222,45 грн. через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Згідно ч. 5 ст. 94 КАС України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Враховуючи те, що відповідачем не надано суду документального підтвердження здійснення судових витрат, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України у судовому засіданні 07 квітня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 4 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 87, 94, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 12 квітня 2010 року.
Суддя
Чернявська Т.І.