УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 липня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Артеменка І.А., Градовського Ю.М., Суворова В.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні у м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поновлення строку позовної давності, визнання недійсним договору довічного утримання та за позовом ОСОБА_3до ОСОБА_1про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на жилий будинок за касаційною скаргою ОСОБА_3на рішення апеляційного суду Запорізької області від 8 червня 2005 року -

встановила:

У травні 2003 року ОСОБА_1. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3., ОСОБА_2. про поновлення строку позовної давності, визнання недійсним договору довічного утримання, укладеного 23 червня 1999 року між ОСОБА_2., що діяв на підставі довіреності від 12 червня 1998 року від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3, за умовами якого останній передавався у власність жилий будинок АДРЕСА_1, а вона зобов'язувалася повністю та довічно утримувати ОСОБА_4., забезпечуючи й одягом, їжею, зберегти у її довічному безкоштовному користуванні зазначений будинок.

Відповідачі позов не визнали, звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1.  про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на жилий будинок.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 лютого 2005 року поновлено ОСОБА_1. строк на звернення до суду із позовом. Визнано недійсним договір довічного утримання, укладеного 23 червня 1999 року між ОСОБА_2., що діяв на підставі довіреності від 12 червня 1998 року від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3, реєстр № 2126, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5.. Визнано дійсним договір довічного утримання, укладений 15 квітня 1988 року між ОСОБА_4. з однієї сторони і ОСОБА_3. з другої сторони. Визнано за ОСОБА_3. право власності на жилий будинок по АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 8 червня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на жилий будинок відмовлено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3. посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та просить залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Головуючий у 1-й інстанції - Гостищевой Л.Т..                                      Справа № 33п-783/07

Доповідач. Артеменко І.А.                                                                              Категорія ЦП: 28

2

Відмовляючи у позові ОСОБА_3. суд апеляційної інстанції виходив з того, що визнання угоди довічного утримання дійсною суд першої інстанції фактично застосувавши до спірних правовідносин правила визнання дійсними угод, укладених без додержання простої письмової форми, встановленої для їх укладання, не врахувавши при цьому вимоги ст. 426 ЦК України щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору довічного утримання. Згідно роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року № 3 з подальшими змінами ,Про судову практику у справах про визнання угод недійсними", з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання. Якщо така угода виконана повністю або частково однією стороною, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК України за вимогою сторони, яка виконала угоду, вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто угоди, з істотних умов угоди або укладання її були у наявності передбачені законом обмеження. Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК України, суд повинен перевірити, чи підлягала угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена.

З матеріалів справи вбачається, що причиною, з яких угоду про довічне утримання, яку, за твердженням ОСОБА_3. було укладено між нею та ОСОБА_4. 15 квітня 1998 року і з цього часу до неї, як набувача майна мало перейти право власності на будинок АДРЕСА_1 та виникли обов'язки щодо матеріального утримання відчужувана -ОСОБА_4., не було посвідчено нотаріальне саме з вини відчужувача, у зв'язку з тим, що за життя, починаючи з дня укладання угоди, вона ухилялася від її нотаріального оформлення, а не з інших причин, ОСОБА_3. не надала Той факт, що після 15 квітня 1998 року ОСОБА_4. зверталася до державного нотаріуса та нотаріально оформила доручення від 12.06.1998 року, уповноважуючи ОСОБА_2. укласти від її імені договір довічного утримання з ОСОБА_3., спростовує доводи останньої, що на час надання ОСОБА_2. цього доручення договір, який тільки передбачалося укласти, вже існував, а ОСОБА_4. ухилялася від його оформлення. Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 426 ЦК України (ред. 1963 року), у договорі довічного утримання повинна бути зазначена оцінка відчужуваного будинку, що визначається за згодою сторін, а також види матеріального забезпечення, що надаються набувачем майна відчужувачеві та їх грошова оцінка, яка визначається за згодою сторін. У виданому 12.06.1998 року ОСОБА_4. дорученню ОСОБА_2. щодо укладання договору довічного утримання з ОСОБА_3., оцінка відчужуваного будинку у ньому не зазначалась. Зважаючи на пояснення допитаного у якості свідка представника БТІ, на час видання доручення на земельній ділянці по АДРЕСА_1 знаходилась самовільна споруда - літня кухня, яка була узаконена тільки після смерті ОСОБА_4.. Таким чином, за життя останньої її право власності на цю споруду у встановленому порядку визнано не було і зазначена обставина, а не ухилення ОСОБА_4., перешкоджала нотаріальному укладенню угоди довічного утримання, бо без попереднього узаконення самовільної будови неможливо було надати і оцінку відчужуваному будинку.

Апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3до ОСОБА_1про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на жилий будинок.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального

3

права, а також відсутні передбачені ч. 1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування рішення суду.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 332,342 ЦПК України колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 8 червня 2005 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.