__________________________________________________________________________                                                

                                                                                                              Справа № 2-258/10.                        

                              РІШЕННЯ

                      ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

4 червня 2010 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді:      Сватаненка В.І.

за участю секретаря:      Забегловської Ю.Г.,

представника позивача – адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 – «Про встановлення факту мешкання однією родиною, визнання права спільної сумісної власності на майно та його поділ», -  

                                        ВСТАНОВИВ:

28.09.2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про встановлення факту мешкання однією родиною, визнання права спільної сумісної власності на майно та його поділ, по якому просить суд встановити факт проживання позивача з відповідачем однією сім’єю без реєстрації шлюбу з липня 2001 року по січень 2009 року; визнати спільною сумісною власністю позивача та відповідача земельну ділянку площею 0,7 га. та розташований на ній садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 а також автомобіль марки «ТОYОТА RАV-4», 2007 року виготовлення, державний номерний знак НОМЕР_1; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину вказаного майна; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 1820 грн. та витрати за юридичну допомогу у розмірі 1500 грн., посилаючись на те, що вона з відповідачем у період з 2001 року по 2009 рік проживаючи однією сім’є без реєстрації шлюбу, придбали вказане майно, яке є їх спільною сумісною власністю, у зв’язку з чим просить суд його розділити у рівних частках, тобто по ? частині кожному.

Представник позивача позов свого довірителя підтримала, просила суд його задовольнити, посилаючись на те, що вищезазначене майно належить сторонам по справі у рівних частках, оскільки було придбано ними за спільні кошти у період фактичних шлюбних відносин.

Відповідач позов не визнав, категорично заперечував проти його задоволення, пояснивши, що з 1985 року по 1999 рік він перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем, який було розірвано за рішенням суду, після чого вирішено спір стосовно спільного майна подружжя, яке було розділено добровільно. На протязі тривалого часу з 1999 року відповідач зустрічався з різними жінками, намагаючись створити нову сім’ю, але іноді проживав разом зі своїми дітьми з метою не порушення їх психіки, що їх батьки розлучились, а також у зв’язку з тим, що його син тяжко захворів, тому  не міг як батько його покинути, залишивши у безпорадному стані, він особисто займався його лікуванням, піклувався про нього.

Суд, вислухавши думку, доводи та пояснення учасників судового розгляду, ознайомившись та дослідивши матеріали цивільної справи, надані докази, вислухавши показання свідків, вважає позов не підлягаючим задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України у редакції 2003 року, СК України та КпШС України 1969 року.

По справі встановлені такі фактичні обставини.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 1985 року по 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням суду, яке було ухвалено за позовом ОСОБА_3 (а.с.9, 79).

9.01.2000 року свідоцтво про розірвання шлюб  органах РАЦС отримала позивач ( а.с.9)

Під час зареєстрованого шлюбу у подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 народились сини – ОСОБА_4, 1986 року народження, та ОСОБА_5, 1989 року народження (а.с.11,12).

В матеріалах справи є ухвала суду, якою у 2000 році був скасований арешт на квартиру, з якої вбачається, що у 1999 році, після розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вирішувався спір про розподіл спільного майна (а.с.80).

Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 після розірвання шлюбу у 1999 році добровільно розпорядились спільним майном: відповідач квартирою по АДРЕСА_3 позивач – АДРЕСА_1.

22.03.2000 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 належну йому частку у квартирі по АДРЕСА_1 (а.с.81), яку у подальшому за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 27.03.2008 року ОСОБА_2 разом зі своїми дітьми продала (а.с.104), уклавши у той же день договір купівлі-продажу майнових прав від 27.03.2008 року стосовно квартири по АДРЕСА_4 (а.с.42), яку позивач не вважає спільним майном придбаним у період шлюбних відносин з ОСОБА_3 та не просить розділити, що не ототожнюється з її позовною позицією.

4.03.2000 році ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з іншою жінкою, який був розірваний 20.06.2001 року (а.с.10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року мати ОСОБА_3 - ОСОБА_6 померла, після чого відкрилась спадщина на належний їй житловий будинок у м. Іллічіськ, спадкоємцями якого були ОСОБА_3 та його сестра, яка відмовилась від своєї частки у спадковому майні на користь свого брата, який успадкувавши вказане майно та продав будинок.

За вилученні грошові кошти від продажу вказаного будинку та позичених у колеги коштів яких не вистачало, 28.05.2004 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею 0,7 га. за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.25) та 16.12.2005 року отримав державний акт на неї (а.с.26).

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 14.05.2005 року ОСОБА_3 продав належну йому на праві приватної власності квартиру по АДРЕСА_3 (а.с.49).

У подальшому за особисті кошти, позиченні кошти та кошти, що залишились від продажу спадкового майна ОСОБА_3 розпочав самовільне будівництво садового будинку на вказаній земельній ділянці, на який за ОСОБА_3 за рішенням суду від 22.03.2007 року було визнано право власності (а.с.27-28).

Враховуючи приватність особистих стосунків, відносин та життя кожної особи, суд вважає за необхідне проаналізувати та дати належну оцінку усім фактичним обставинам по справі.

Істотне значення по справі має той факт, що позивач стверджує, що вона з відповідачем з вересня 2000 року по січень 2009 року фактично відновили та продовжували подружні відносини, проживали разом, вели спільне господарство, але жодного належного письмового доказу на підтвердження своїх доводів позивачем та його представником не було надано. Більш того, таке ствердження протирічило фактичним обставинам, оскільки з березня 2000 року по червень 2001 року відповідач перебував в іншому шлюбі.

Шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб – це добровільний, рівноправний союз, спільність чоловіка та жінки, спрямований на створення сім’ї.

Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.

За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім’ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз – сім’ю – шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.

За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

У ході досконалого, повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, суд не переконався в тому, що позивач та відповідач на протязі вказаного періоду продовжували проживати однією сім’єю, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах, продовжуючи подружні відносини, з веденням спільного господарства.

Суд вважає, що у позивача та відповідача у період з липня 2001 року по січень 2009 року не існувало повноцінного шлюбу, вони не мали спільного бюджету, спільного господарства, кожний з них жив своїм життям.

Судом уважно були заслухані доводи позивача стосовно того, що вона разом з відповідачем та їх дітьми проживали у будинку по вул. Зелена гірка у м. Одесі, який вони нібито будували за спільні кошти, а також доводи стосовно того, що вони разом з відповідачем подорожували, відпочивали, на підтвердження чого позивачем були надані фотографії.

В матеріалах справи є договір про надання послуг, з якого вбачається, що ОСОБА_3, ОСОБА_2 разом зі своїми дітьми відпочивали в Угорщині влітку 2007 року, а також, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 влітку 2008 року разом відпочивали у Туреччині (а.с.16-19), але дані обставини не підтверджують самого факту проживання однією сім’є, ведення спільного господарства та наявність в них спільного сімейного бюджету.

Наведені позивачем факти не можуть прийматись судом належним доказом саме факту проживання однією сім’є та ведення спільного господарства, наявність спільного сімейного бюджету, тобто саме тих ознак, які притаманні поняттю «сім’я».

В свою чергу ОСОБА_3 не заперечує проти доводів ОСОБА_2 стосовно того, що вони разом на протязі певного часу разом проживали у побудованому будинку, але дану обставину він пояснює тим, що його син ОСОБА_5 тяжко захворів ( на гепатит С), у зв’язку з чим він як батько був біля нього, допомагав, підтримував, доглядав за ним, оплачував ліки та саме лікування, а також знаходився зі своїми дітьми як батько який любить своїх дітей, а діти окрім батька люблять ще й свою мати ОСОБА_2, через що вони всі разом проживали в одному приміщенні житлового будинку, але сім*я ними знову не була утворена. ОСОБА_3 тимчасово продовжував проживати зі своїми дітьми, які проживали разом зі своєю матір’ю ОСОБА_2, лише заради дітей, а не у зв’язку з тим, що в нього з ОСОБА_2 були супружні відносини.

Більш того, ОСОБА_3 повідомив, що з 2006 року він зустрічався та мав серйозні стосунки з іншою жінкою – ОСОБА_7, з якою 11.04.2009 році зареєстрував шлюб та знаходиться в шлюбі по теперішній час.

З позовних вимог, з тексту позову позивача та з її пояснень, вбачається, що позивачу не відомо, коли саме відповідач придбав автомобіль на частину якого претендує ОСОБА_2, що підтверджує факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на момент придбання відповідачем автомобіля не утворили сім*ї та не мали спільного сімейного бюджету.

Напроти, ОСОБА_3 пояснив, що він на протязі декількох років купував автомобілі, які у подальшому продав та за гроші від продажу попереднього автомобіля купував новий.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім’єю не проживали, спільного бюджету не мали, сумісне господарство не вели, а лише заради дітей, заради їх психологічного стану штучно та удавано створювали для огляду подібність сім’ї, але без її реальних ознак.

З метою встановлення істини по справі, судом також були допитані свідки, які показали суду наступне. Свідки за клопотанням позивача пояснили:

Свідок ОСОБА_8 суду показала, що вона часто була у позивача та відповідача вдома, у період 2006-2007 років бувала в них щотижня, у зв’язку з чим вона бачила відповідача у будинку, свідку відомо, що вони разом їздили відпочивати, сімейні питання при свідку між сторонами не обговорювались, у грудні 2008 року позивач повідомив свідку, що вони з відповідачем розлучились, свідку не було відомо, що позивач та відповідач розірвали шлюб у 1999 році.

Свідок ОСОБА_9 суду показала, що знайома зі сторонами по справі біля 15 років, оскільки вони були сусідами, дружили сім’ями, свідку відомо, що відповідач покинув сім’ю, у зв’язку з чим свідок просила відповідача повернутись до сім’ї, що він зробив у 2000 році. Свідку відомо, що позивач та відповідач разом будували будинок, після чого запросили свідка на новосілля у 2002-2004 роках, точного року свідок не пам’ятає. У 2004 році відповідач повідомив свідку, що померла його мати та що він продав успадкований після її смерті будинок та має намір купити собі будинок. Свідку було відомо, що позивач та відповідач розірвали шлюб та жили не у зареєстрованому шлюбі. У грудні 2008 року відповідач повідомив, що уходить із сім’ї.

Свідок ОСОБА_5 ( син сторін) суду показав, що спочатку він жив разом з батьком, а його старший брат – з матір’ю, але потім батько повернувся до матері та вони разом проживали у квартирі по АДРЕСА_6 Потім батько купив будинок, у якому вони стали проживати всі разом, батьки разом будували будинок та жили у одній кімнаті, разом їздили відпочивати за кордон, сімейний бюджет – заробітну плату батька та мати вони витрачали разом, син бачив кошти на загальні витрати, так вони жили до грудня 2008 року, а потім батьки вирішили розійтись. Після цього батько запропонував синам залишитись у будинку, але вони вирішили переїхати разом з матір’ю.  

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що сторін по справі вона знає з 1993 року, працювала разом з позивачем, тому знала, що відповідач телефонував позивачу, забирав позивача з роботи та вони разом підвозили свідка, а також зразку позивач відвозив позивача на роботу та підвозили вони разом свідка. Свідку відомо, що позивач з відповідачем купили будинок, позивач займалась оформленням будинку, тому свідок бачила в позивача документи щодо будинку, оскільки вона займалась його оформленням. Свідку відомо, що позивач разом з відповідачем разом поховали його матір та її батька, які померли в один день. Свідок до будинку приходила та бачила відповідача рази 3. Свідку відомо, що приблизно 1,5 роки тому позивач з відповідачем знову перестали жити разом, оскільки у відповідача була інша жінка.

Свідок ОСОБА_11 суду показала, що вона бувала у будинку по роду служби як працівник «Одесагаз» біля 9 раз, у якому бачила відповідача, якого позивач зустрічала як чоловіка та запрошувала на вечерю.

Свідки за клопотанням відповідача пояснили:

Свідок ОСОБА_12 суду показала, що вона є сестрою відповідача. Її відомо, що у свій час брат, перебуваючи у шлюбі зустрічався з жінкою, у зв’язку з чим він звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, майно між позивачем та відповідачем було поділено. У 2005 році відповідач у її сейфі зберігав свої гроші, а до цього він їх зберігав у їх матері.  У 2004 році її брат продав будинок, який успадкував після смерті їх матері. Позивач часто приходила до неї в гості. Свідку відомо, що її брат разом з дітьми та позивачем їздили відпочивати після того як вони вилікували сина, але після розірвання шлюбу вони сім*ї більше не створювали, а з 2006 року її брат зустрічався з ОСОБА_7, з якою потім зареєстрував шлюб.

Свідок ОСОБА_13 суду показав, що познайомився  з відповідачем у 2006 році, оскільки він є знайомим лікаря ОСОБА_7 більше 10 років та у якої він лікувався на АДРЕСА_8 За даною адресою він неодноразово бачив відповідача.

Свідок ОСОБА_14 суду показав, що знайом з відповідачем з 1996 року по роботі. Через 2-3 роки після розірвання шлюбу відповідач повідомив свідку, що він проживає зі своїми дітьми. Свідок також повідомив, що він як лікаря для лікування гепатиту у сина відповідача порадив відповідачу лікаря ОСОБА_7 у 2004-2006 роках, після чого в них виникли близькі стосунки.

Свідок ОСОБА_15, яка проживає за адресою АДРЕСА_8 - суду показала, що з відповідачем знайома з літку 2006 року у зв*язку з тим, що відповідач часто приходив до ОСОБА_7, часто ввечері, допомагав їй робити ремонт, часто залишався до ранку.

Свідок ОСОБА_16 є сусідкою сестри відповідача. Зі слів сестри відповідача їй відомо, що відповідач розірвав шлюб з дружиною. Також неодноразово вона було свідком, що відповідач приходив на свята до сестри з незнайомою жінкою, але не з позивачем. Її також відомо, що сестра допомагала брату будувати будинок.

Суд вважає, що показання свідків щодо створення позивачем та відповідачем сім*ї мають суперечливий характер та мають розбіжності в роках та обставинах по справі, тому вони критично оцінюються судом.

Сам же наведений факт проживання позивача та відповідача певний час в одній квартирі та житловому будинку не може оцінюватись судом як безперечний доказ створення сім*ї.

Розірванню шлюбу, підтверджене відповідним свідоцтвом про розірвання шлюбу, створює презумпцію дійсності наміру хоча б когось з подружжя на припинення шлюбу до тих пір, поки таке розірванню шлюбу не буде визнане фіктивним.

Позивачу належить спростувати названу вище презумпцію, надавши докази фактичного продовження шлюбних відносин, що не було нею зроблено.

Сім’я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб.

Сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, що й є ознаками сім’ї.

Відповідно до положень Хартії прав сім’ї, сім’я – це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя.

Незважаючи на законодавчу фетишизацію шлюбу, соціальний престиж цієї форми організації сімейного життя жінки та чоловіка, підтримку з боку канонічного права реально, попри невизнання та утиски, існує інша форма організації сім’ї жінки та чоловіка – „фактичний шлюб”, або конкубінат. Конкубінат – це тривала, відкрита та стійка спільність чоловіка та жінки.

Альтернативою шлюбу є конкубінат, тобто фактичне спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Жінка та чоловік мають на це право і відповідно – право на повагу до свого вибору з боку держави та суспільства.

Європейський суд з прав людини зауважив, що відносини де-факто, як і відносини, що ґрунтуються на шлюбі, можуть вважатися сімейним життям, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв’язок існує поза шлюбом.

Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім’єю.

Набуте подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, навіть якщо один із них не мав самостійного заробітку. Підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання) майна за час шлюбу, крім випадків встановлених законом або договором. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов’язанні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

 З урахуванням даних положень, суд вважає, що якщо б позивачем було доведений та обґрунтований факт спільного проживання однією сім’єю з відповідачем, то зазначене вище майно могло би бути поділене, але ОСОБА_2 не довела суду, не надала жодних належних доказів проживання однією сім’єю з ОСОБА_3, у зв’язку з чим його особисте майно, яке він придбав самостійно за особисті кошти не може вважатися спільним майном «подружжя» та відповідно не може бути поділено між позивачем та відповідачем.

Суд, вважає позовні вимоги позивача ОСОБА_2 недоведеними, необґрунтованими, а тому не підлягаючими задоволенню.

На підстав вищевикладеного та керуючись ст. ст.7, 8, 10, 11,  15,  209, 212,  213, 214, 215, 223, 294  ЦПК України, ст.ст. 3, 21, 74 СК України, положеннями КпШС України 1969 року, суд, -                    

                                        ВИРІШИВ :

 В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 – «Про встановлення факту мешкання однією родиною, визнання права спільної сумісної власності на майно та його поділ» відмовити повністю.                                              

 Скасувати арешт на:

 - земельну ділянку площею 0,07 га. ( 700 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_2

 - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2;  

 - автомобіль марки «TOYOTA RAV-4», 2007 року виготовлення, державний номерний знак НОМЕР_1.

Копію  рішення суду в частині скасування арешту до виконання направити до Третьої Одеської державної нотаріальної контори для внесення в Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна; до УДАІ ГУМВС України в Одеській області.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а також подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя :