Справа № 2-252/10

                                        РІШЕННЯ

                                                  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2010 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді – Сватаненко В.І.

за участю секретаря – Забегловської Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_3 - «Про визнання договору дійсним, визнання права власності, виселення та визнання договорів іпотеки недійсними», -

                                                      ВСТАНОВИВ:

7.10.2009 року позивач звернувся до суду з позовом, який у подальшому був уточнений, до відповідачів про визнання договору дійсним, права власності, виселення та визнання договорів іпотеки недійсними, по якому просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу від 12.05.2005 року, укладений між позивачем та ОСОБА_2 щодо квартири АДРЕСА_1 визнати за позивачем право власності на вказану квартиру, зобов’язати ОСОБА_2 не перешкоджати позивачу в праві володіння, користування та розпорядження вказаною квартирою шляхом її виселення з неї, визнати недійсними договори іпотеки від 12.08.2005 року та від 12.03.2008 року, укладені між відповідачами, скасувати заборони приватних нотаріусів зняти заборону на право відчуження вказаної квартири, судові витрати покласти на відповідача ОСОБА_2, посилаючись на те, що позивач у 2005 році купив у відповідача вказану квартиру, повністю розрахувався з відповідачем за куплену квартиру, зробив у ній капітальний ремонт, але відповідач перешкоджає позивачу у користуванні квартирою, а також уклала договори іпотеки з банком, предметом яких стала зазначена квартира.

Позивач позов підтримав та просить суд його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнала частково, пояснивши, що вона в теперішній час звернулась з заявою до паспортного відділу з метою зняття з реєстрації з вказаної квартири.

Представник відповідача – ПАТ «УкрСиббанк» позов не визнав, заперечував проти його задоволення, пояснивши, що договір купівлі-продажу 2005 року між позивачем та відповідачем не був нотаріально посвідчений, у зв’язку з чим відповідач, будучи власником вказаної квартири уклала з банком договори іпотеки, предметом яких стала спірна квартира.

Третя особа – ОСОБА_3 до суду не з*явилась, надавши письмову заяву, з якої вбачається, що вона з*явитись до суду не може, а також пояснила, що їй відомо, що відповідач давно продала спірну квартиру, подробиці продажу їй невідомі, а також зазначивши, що відповідач самостійно запропонувала бути майновим поручителем за її кредитним договором.

Суд, вислухавши пояснення, доводи та думку учасників судового розгляду, ознайомившись з матеріалами справи, наданими доказами, вважає позов підлягаючим задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

12.05.2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (а.с.6-7), за яким покупець передав продавцю частину грошових коштів вартості квартири у розмірі 125000 грн., що на момент укладання угоди становило еквівалент 25000 доларів США, повна вартість квартири сторонами була визначена у 50000 доларів США.

Як вбачається з умов додаткового договору до договору купівлі-продажу ОСОБА_1 був зобов’язаний в строк до 1.02.2008 року здійснити остаточній повний розрахунок з ОСОБА_2, розрахувавшись остаточно за придбану зазначену квартиру (а.с.65).

ОСОБА_1 до 1.02.2008 року повністю виплатив ОСОБА_2 вартість квартири, про що останньою були складені відповідні письмові розписки, з яких також вбачається, що вона отримала від позивача грошові кошти та претензій до нього не має (а.с.9, 10, 11, 12, 13, 67, 78).

Сторони домовились, що після отримання ОСОБА_2 всієї суми вартості квартири, договір купівлі-продажу має бути посвідчений нотаріально.

Якщо одна зі сторін повністю або частково виконала договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, а інша ухиляється від нотаріального посвідчення, суд вправі на вимогу однієї зі сторін визнати угоду дійсної (ст. 220 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони дійшли згоди по всіх істотних умовах договору купівлі-продажу й виконали умови договору.

Необхідність задоволення позовних вимог обґрунтована нормами закону та роз’ясненнями, даними з цього приводу у постановах Пленуму Верховного Суду України.

Вимоги позивачів підлягають судовому захисту з урахуванням  роз’яснень, наданих у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року /із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 року/ „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”, де зазначено, що, судам слід мати на увазі, що судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання недійсними угод про відчуження майна та дійсними - у випадках, передбачених ч. 2 ст. 47 ЦК України /нині ч. 2 ст. 220 ЦК України/.

Згідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.  

Судом приймаються до уваги й положення ЦК України у редакції 2003 року, що діє на момент ухвалення рішення по справі, а саме ст. 204 ЦК України, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним та ст. 321 ЦК України, згідно до якої право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до діючого законодавства власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Ставши власником зазначеної квартири, позивач став проводити влітку 2007 року у квартирі капітальний ремонт, у зв’язку з чим ним був укладений договір підряду (а.с.14), що також підтверджується кошторисом, чеками, накладними, розрахунками та розпискою щодо отримання грошових коштів по виготовленню дверей (а.с.15-24).

Незважаючи на вищевикладені обставини, відповідач, не сповістивши нового власника квартири – позивача, уклала 12.08.2005 року з ПАТ «УкрСиббанк» кредитний договір (а.с.25-28), у забезпечення виконання якого між ОСОБА_2 та банком був укладений 12.08.2005 року іпотечний договір (а.с.29-31), предметом якого є спірна квартира, у зв’язку з чим на вказану квартиру була накладена заборона.

Також, ОСОБА_2 за власним бажанням виступила майновим поручителем за кредитним договором ОСОБА_3, у зв’язку з чим між банком та ОСОБА_2 12.03.2008 року був укладений іпотечний договір, предметом іпотеки по якому стала знову спірна квартира (32-34), власником якої став позивач.  

На момент укладання вказаних договорів іпотеки, предметом іпотеки за якими стала спірна квартира, відповідач не будучи її власником не мав права на укладання відповідних договорів.

Такими діями відповідача були порушенні законні права та інтереси позивача як сумлінного набувача та добросовісного та законного власника квартири.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України одним із юридичних фактів, який є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, є договори та інші правочини. Правочином (різновидом яких є договори) є дії особи, безпосередньо спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Стаття 202 ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Відповідно до ст. 655 ЦК договір купівлі-продажу — це договір, за яким одна сторона (продавець) зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ціну). Характеристика договору купівлі-продажу: сплатний, двосторонньо-зобов'язуючий.

Основною і визначальною ознакою договору купівлі-продажу є перехід майна у власність покупця. Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, що є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні.

Двосторонній правочи – це погоджена дія двох сторін, спрямована на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин. Двосторонні правочини є договорами, для яких характерне узгодження волевиявлення двох сторін.

Оплатні правочини характеризуються наявністю зустрічного еквівалентного надання матеріальних чи нематеріальних благ. Оплатність може виражатися у наданні грошей тощо та визначається законом та домовленістю сторін.

Так, і у договорі купівлі-продажу одна сторона передає майно, але замість нього отримує його вартість у грошах. Досягнення сторонами договору купівлі-продажу згоди щодо предмета і ціни породжує обов’язок продавця передати річ у власність покупця і зустрічний обов’язок покупця сплатити певну грошову суму.

Правочин є чинним (дійсним) при дотриманні таких вимог, як відповідність волевиявлення внутрішній волі суб'єкта правочину (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі й волевиявлення суб’єкта (суб’єктів) правочину. Воля є бажанням, наміром особи вчинити правочин, однак для його вчинення необхідна не тільки воля, а ще й доведення цієї волі до відома інших осіб. Відповідно до цього волевиявлення є способом, яким внутрішня воля особи виражається зовні. Це – суть правочину.

Враховуючи, що усі істотні умови договору купівлі-продажу між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 були виконанні, покупець передав гроші, продавець їх отримала та передала у власність вищезазначену квартиру.

Відповідач, не будучи власником спірної квартири, не мала права укладати з баком іпотечні договори, предметом іпотеки по яким стала виступати спірна квартира, яка знаходиться у власності позивача, у зв’язку з чим суд вважає необхідне визнати договори іпотеки недійсними, скасувавши заборону на вказане нерухоме майно, а також з метою усунення перешкод позивачу у користуванні вказаною квартирою та реалізації свого права власності, суд прийшов до висновку про необхідність зобов’язати відповідача не перешкоджати позивачу, шляхом виселення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання, або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Дані, не спростовані ніким докази, свідчать про те, що позивач є сумлінним набувачем зазначеної квартири, тому що придбав її відповідно до діючого законодавства: уклав договір, передав гроші, вселився, сплачують усі комунальні платежі.

Крім того, не встановлена провина позивача в тім, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірної квартири.

Таким чином, позивача варто визнати сумлінним набувачем спірної квартири, тому що він придбав її возмездно й у встановленому законом порядку.  

Крім того, суд приймає до уваги положення ст. 328 ЦК України, відповідно до якої право власності вважається придбаним правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність придбання права власності встановлена судом. Судом же не була встановлена незаконність придбання зазначеної квартири за вказаною адресою.

Через викладене право позивача підлягають захистові. Оскільки судом встановлено, що позивач є сумлінним набувачем вказаної квартири, та при таких обставинах суд доходить до висновку, що договір купівлі-продажу спірної квартири підлягає визнати дійсним та визнати за позивачем право власності на вказану квартиру.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові  наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212, 213, 214, 215, 223, 294 ЦПК України, ст. ст. 207, 215, 220, 638 ЦК України, суд, -

                                                ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Відкритого акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_3 - «Про визнання договору дійсним, визнання права власності, виселення та визнання договорів іпотеки недійсними» - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу від 12.05.2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за яким ОСОБА_1 купив трикімнатну квартиру АДРЕСА_1,загальною площею 70,2 кв.м., житловою 39,3 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1,загальною площею 70,2 кв.м., житловою 39,3 кв.м.

Зобов’язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 в праві володіння, користування та розпорядження трикімнатною квартирою АДРЕСА_1 та виселити з неї ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір іпотеки від 12.08.2005 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 1284.

Визнати недійсним договір іпотеки від 12.03.2008 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 138.

Скасувати заборони на право відчуження трикімнатної квартири, розташованої в АДРЕСА_1 та виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек щодо даної квартири, накладені приватними нотаріусами Одеського нотаріального округу ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати 1820 грн.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а також подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: