Копія:
Справа № 2-543
2010 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2010 року Котовський міськрайонний суд Одеської області
у складі головуючого судді – Нікітішина В.П.
при секретарі – Бондаренко Н.І.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Котовську Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про відновлення межі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
ВС Т А Н О В И В:
Позивач, ОСОБА_1, як власник незавершеного будівництвом будинку №32 АДРЕСА_1 15.01.2010 року звернувся в суд з позовом до відповідачів, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, вимагаючи відновити межу між присадибними земельними ділянками в м.Котовську по АДРЕСА_1 яка проходила на відстані 01м. від фундаменту будинку по АДРЕСА_1, та надалі не чинити перешкод у користуванні його земельною ділянкою площею - 540 кв.м.. Вказував, що в ході виконанні виконавчого листа №2-574 від 15.07.2008 року заступником начальника ВДВС Котовського МРУЮ ОСОБА_4 при примусовому виконанні рішення суду було відновлено межу між їхніми суміжними земельними ділянками, яка проходила на відстані 1 м. від фундаменту його будинку. По встановленій межі він закопав стовпики та мав намір у подальшому встановити металеву сітку. Однак через ніч після цього стовпики були демонтовані, а межу знову було переміщено до його будинку. Оскільки попереднє рішення було виконано та про це складено акт державного виконавця від 15.08.2008 року, який підписано обома сторонами спору, повторно відновлювати межу через державного виконавця він не має можливості. Тому змушений звернутись до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав як землекористувача та власника будинку.
В ході розгляду справи у суді позивач підтримав свій позов у повному обсязі. Додатково пояснив, що цей спір триває уже на протязі тривалого часу. Відповідачі, встановивши повторно межу у вигляді шиферного забору, зробили неможливим його прохід за будинком. Це порушує його право власності на будинок, оскільки унеможливлює обслуговування і ремонт будинку на затиллі. Хоча при будівництві будинку прохід був вільний та достатній, однак в подальшому зник після заміни відповідачами старого штахетника. З метою добросусідського врегулювання цього спору він пропонував відповідачам більшу частину своєї земельної ділянки в городі в обмін на відступ ними від його будинку на 1 м.. Однак вони на ці пропозиції не погоджуються. На його переконання, що підтверджується планами заміру земель цього кварталу, відповідачі відсунули спірну межу у сторону його земельної ділянки, збільшивши розміри сусідніх земельних ділянок з протилежного боку. Існуючий забор по межі між його земельною ділянкою та суміжною земельною ділянкою під АДРЕСА_1 проходить по під самим замощенням цього будинку, тому змінити цю межу не можливо.
Відповідачка ОСОБА_3, яка одночасно була представником у суді за довіреністю свого чоловіка ОСОБА_2, проти позову заперечувала. Надала до позову письмове заперечення від 02.03.2010 року. Зазначала, що їх присадибна земельна ділянка по АДРЕСА_1 є у межах встановленої норми землі від 1953 року. Цей факт підтверджується наявними схематичними планами її домоволодіння. На земельну ділянку позивача вона не заходила. Хто демонтував встановлені позивачем стовпики по їх межі у 2008 році їй не відомо. Крім цього зазначала, що у разі перенесення межі у сторону її земельної ділянки, яка на цей час по факту складає менше 842 кв.м., як на тому наполягає позивач, то у неї практично не буде доступу до задньої стінки гаражу, який знаходиться поблизу спірної межі. На її переконання позивач відступив від встановленої межі з будинком під №34 у свій бік, зменшивши таким чином власну земельну ділянку. Тому просила у позові відмовити у повному обсязі.
Вислухавши пояснення сторін, покази свідків - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, оглянувши з виїздом на місце спірну межу та дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Згідно матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є власником 73% готовністю будинку №32 по АДРЕСА_1 в м.Котовську Одеської в порядку спадкування відповідно до рішення Котовського міськрайсуду від 02.08.2004 року, а відповідач ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 03.04.1974 року.
Згідно наданих сторонами на час розгляду справи у суді планів-схем цих домоволодінь вбачається, що у позивача є у користуанні в натурі змельна ділянка площею – 517.05 кв.м. з відповідними розмірами (54х9.65, 54х9.50) (а.с.66), а у відповідача ОСОБА_2 – 842 кв.м. з розмірами (54х15.50, 54х15.70) (а.с.34).
Вирішуючи питання щодо відновлення межі між цими земелними ділянками, суд в першу чергу зясовує наявність у сторін права на ці присадибні земельні ділянки, яке підлягає судовому захисту.
Згідно представлених КП «Котовське МРБТІ та РОН» архівних документів, щодо землекористування по цьому кварталу міста (а.с.54-57) вбачається, що за рішенням виконкому Котовської міськради №73 від 10.06.1953 року за землекористувачем ОСОБА_15 по АДРЕСА_1 закріплено у користування земельну ділянку площею - 542 кв.м., а за землекористуачем ОСОБА_16 по АДРЕСА_1 земельну ділянку площею-855.9 кв.м.
Інших документів відповідних місцевих органів влади, які за законом уповноважені щодо вирішеннь питань землекористування по цих земельних ділянках матеріали справи не містять.
Разом з цим на час розгляду справи у суді ні ОСОБА_15, ні ОСОБА_16 не є землекористувачами цих спірних присадибних земельних ділянок.
Як свідчить із рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20.05.2008 року (а.с.7-8), мати позивача - ОСОБА_17 20.01.1990 року на підставі договору купівлі-продажу придбала у ОСОБА_18 житловий будинок по АДРЕСА_1, при цьому в договорі вказаний розмір земельної ділянки – 540 кв.м..
Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином мати позивача ОСОБА_17 і відповідач ОСОБА_2, ставши власниками домоволодінь, одночасно з цим набули право на землекористування присадибними земельними ділянками у межах діючого на той час земельного законодавства УРСР, зокрема, Земельного кодесу УРСР від 07.08.1970 року.
Згідно ст.88 цього Земельного кодесу визначалось, що розмір земельної ділянки яка надається у землекористування для житлової забудови у місті має бути у межах від 0.03 до 0.006 га.
У ст. 90 цього кодексу зазначалось, що у разі якщо попередньому власнику будинку земельна ділянка виділялась на пільгових умовах у більшому розмірі ніж це передбачено ст.88 цього кодексу, то при преході будинку у власність іншої особи, розмір земельної ділянки закріплявся тільки у межах 0.03 до 0.06 га.
Вказаний Земельний кодекс УРСР діяв до прийняття Земелного кодексу УРСР від 18.12.1990 року, який набрав чинності з 1991 року.
Відповідно за умовами цього Кодексу мати позивача, ОСОБА_17, 20.01.1990 року, набула право на користування присадибною земельною ділянкою площею-540 кв.м., а відповідач ОСОБА_2 03.04.1974 року набув право на користування присадибною земельною ділянкою у межах до 600 кв.м. Конкретний розмір земельної ділянки ОСОБА_2 у договорі дарування від 03.04.1974 року не зазначено.
Виходячи з наведеного у користуванні сторін на законних підставах має бути: у позивача ОСОБА_1, як спадкоємця ОСОБА_17, земельна ділянка загальною площею – 540 кв.м., а у ОСОБА_2 не більше – 600 кв.м..
Право позивача на його земельну ділянку в межах заявлених ним позовних вимог у 540 кв.м. найшло своє підтвердження і у рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20.05.2008 року, яке набрало законної сили.
Таким чином у межах заявленого позову позивач має право на судовий захист свого порушеного права на землекористування у розмірі - 540 кв.м.. Відповідно відповідач має право на захист земельної ділянки у межах до 600 кв.м..
При розгляді позову у суді щодо відновлення межі між спірними земельними ділянками суд бере до уваги наступне.
По-перше, сторони в ході розгляду справи у суді відмовились від пропозиції суду щодо проведення у справі судової технічної експертизи з питання визначення на місцевості межі між земельними ділянками.
По-друге, надані сторонами плани схеми фактичного розміру їх земельних ділянок за різні роки різняться за своїми розмірами (а.с.34,35,38,41,44,64). Крім цього ці схеми за своєю природою є технічними документами, а тому не можуть слугувати правовою підставою набуття чи втрати права на землю.
По-треттє, як свідчить із показів свідка - ОСОБА_12, заступника начальника Управління архітектури і земельних відносин Котовської міськради, границі розмірів земельних ділянок по цьому кварталу за тривалий час періоду з 1953 року були мимоволі зміщені встановленням різних огорож. Інших законних розмірів земельних ділянок міськрадою з 1953 року не встановлювалось. Тому зараз взагалі важко відновити у точності схему земельних ділянок визначених у рішенні міськвиконкому за 1953 рік. В архітектурі міста він працює з 1992 року і цей спір між сторонами неодноразово розглядався комісіями міськвиконкому. При цьому заначав, що огорожа від будинку має встановлюватись на відстані 1 м.. Свідок, ОСОБА_14, головний інженер Котовського МРБТІ, підтвердила, що починаючи з 1953 року і до цього часу будь-яких рішень по спірних земельних ділянках Котовською міськрадою не приймалось.
Тому вирішуючи цей спір по суті, суд бере за основу наявні письмові докази у справі щодо належного землекористування сторін та виявлені судом обставини при огляді спірних земельних ділянок. Від так суд у рішенні не може спиратись на покази свідків щодо питання проходження спірної межі, із-за протиріч у цих свідченнях свідків від сторін, тим більше спір між сторонами у справі стосовно відновлення порядку землекористування суміжними земельними ділянками уже вирішено Котовським міськрайоним судом Одеської області від 20.05.2008 року.
При огляді судом на місці домоволодінь сторін у справі встановлено, що між спірними земельними ділянками №30 і №32 по АДРЕСА_1 відповідачами у справі встановлено огорожу із шиферу позаду будинку позивача. Із-за цього прохід за будинком позивача практично неможливий, оскільки у найвужчому місці відстань цього проходу складає близько до 0.22 м.
Згідно Генеральної план-схеми присадибної земельної ділянки позивача виготовленої спеціалістом Котовського МБТІ від 02.04.2010 року вбачається, що ширина земельної ділянки позивача з боку АДРЕСА_1 становить -9.65 м. і на протилежному кінці -9.50 м. Відповідно цей розмір до плану 1953 року має складати 10м. з обох сторін.
Зміна існуючої межі між земельними ділянками №32 і №34 та переміщення її на 0.35м. та 0.50м. в сторону ділянки №34 по АДРЕСА_1, як на тому наполягають відповідачі, на переконання суду є неможлива. Оскільки стовпики огорожі металевої сітки позивача на межі по заду будинку №34 фактично встановлені по краю замощення задньої стінки цього будинку і визначений судом на місці розмір від огорожі до стіни цього будинку складає всього близько- 0.77 м.. Тому відсунення межі в сторону цієї земельної ділянки буде грубим порушенням прав власника цього будинку на володіння ним. Оскільки створить реальні перешкоди у обслуговувані і ремонті цього помешкання. Це також буде порушенням правил протипожежної безпеки цього будинку.
Тому у такому випадку відновлення межі між спірними земельними ділянками на 0.35 м. та 0.50м. слід проводити шляхом її перенесення в сторону земельної ділянки під №30. Тим більше, що надлишок земельної ділянки за цим номером складає - 242 кв.м.(842-600). Разом з цим оскільки згідно Схематичного плану будівельного кварталу №7 м.Котовська (1953р.) вказані земельні ділянки під №№30,32 і 34 є прямокутної форми, то переміщення цієї існуючої межі слід здійснити з боку АДРЕСА_1 на 0.35м., відповідно в кінці ділянки на 0.5 м. в сторону земельної ділянки під №30 по АДРЕСА_1. Відновлена межа має бути прямою по всій довжині суміжних земельних ділянок. Існуюча межа між земельними ділянками №32 і №34 має залишатись без змін.
В цьому випадку відновлена межа не порушить прав власника будинку під №34 та вирішить питання відновлення порушеного права позивача щодо земельної ділянки площею 540 кв.м. та порушені права власності стосовно володіння будинком. Це також не буде протирічити правам землекористувача та власника будинку №30, оскільки фактична земельна ділянка, що залишиться у його користуванні буде більше 600 кв.м. і в нього буде доступ до своїх будівель поблизу цієї межі. Тим більше його гараж є металевим і в разі потреби може бути переміщено.
При цьому суд відкидає надані сторонами у справі на підтвердження своїх доводів виготовлені ними схеми земельних ділянок, оскільки вони не є належними фахівцями у цьому питанні.
Що ж до розміру проміжку між шиферним забором та фундаментом будинку позивача, як визначена позивачем як відповідна вимога у питанні відновлення межі, то цей проміжок відповідно до Генеральної план-схеми присадибної земельної ділянки позивача від 02.04.2010 року (а.с.66) відповідно має становити -0.86 м. (10-9.14), замість існуючого – 0.58м.. Тому відповідачам слід відновити межу за будинком позивача на цій відстані.
Відновлення цієї межі на відстані 1м. від фундаменту його будинку, як на тому наполягає позивач, судом не може бути задоволено з огляду на вищезазначені розміри його земельної ділянки.
Виходячи з вищенаведеного підлягає задоволенню вимога позивача щодо зобов’язання відповідачів у подальшому не перешкоджати йому у користуванні земельною ділянкою площею - 540 кв.м..
Питання розподілу між сторонами судових витрат у спраі відповідно до положень ст.88 ЦПК україни судом не вирішується, оскільки таких вимог вони не заявляли.
Суд також вважає за можливе скасувати ухвалу суду про забезпечення позову у цій справі від 22.03.2010 року, постановленою за заявою позивача щодо заборони відповідачам приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1,30 в м.Котовську Одеської області.
Керуючись ст.ст.5,103,106,107,152,158,212 ЗК України, ст.ст.316,321,386 ЦК України, ст.ст.10,60,154,212-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов’язати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відновити межу між присадибними земельними ділянками №30 і №32 по АДРЕСА_1 встановивши її на відстані 0.86м. від фундаменту будинку АДРЕСА_1 в сторону земельної ділянки АДРЕСА_1.
Зобов’язати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 надалі не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні ним присадибною земельною ділянкою площею 540 кв.м. по АДРЕСА_1
В іншому відмовити.
Скасувати ухвалу суду про забезпечення позову у цій цивільній справі від 22.03.2010 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.223 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Котовський міськрайонний суд Одеської області протягом 10 днів з дня його проголошення, шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження, а на далі апеляційної скарги в наступні 20 днів.
Суддя-підпис
Суддя- Секретар-