Справа № 727/7192/20

Провадження № 2/727/525/21

ШЕВЧЕНГКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ЧЕРНІВЦІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2021 року Шевченківський районний суд м. Чернівці у складі:

Головуючого судді Слободян Г.М.

за участю:

секретаря судових засідань Дужич Я.І.

сторін по справі:

представника позивача АТ «Альфа - Банк», адвоката - Матвійчук М.З.

представника відповідача Сластьонової Л,Г., адвоката - Чепишко Д.В.

розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні, режимі відео конференції, залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовною заявою Акціонерного Товариства «Альфа Банк» (юридична адреса: вул.. Велика Васильківська 100, м. Київ, ідентифікаційний код 23494714) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості на підставі ст.. 625 ЦК України - 3% річних та інфляційних витрат нарахованих на суму боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач Акціонерне Товариство «Альфа Банк» звернулося в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість та стягнення заборгованості від інфляційних витрат, мотивуючи позовні вимоги тим, що, що між сторонами виникли та існують фактичні договірні відносини. Відповідачу надано кредит а він відповідно до умов договору зобов`язаний повернути кошти, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах які передбачені договором та графіком погашення кредиту. Позивачем умови договору були виконані в повному обсязі. На підставі Рішення третейського суду, Дніпровським районним судом було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 1111312 грн. 34 коп., відповідно до розрахунку заборгованості рішення суду відповідачем не виконано , тому на підставі ст. 625 УК України банк має право та скористався ним із стягненням з боржника ОСОБА_1 3% річних та інфляційних витрат за останні три роки за період з 03.08.2017 по 03.08.2020 роки, та станом на день звернення до суду просять стягнути з відповідача суму заборгованості за 3% ставкою на кредитну заборгованість в сумі 101592,47 грн., та суми заборгованості за інфляційними витратами 251156,59 грн. Просили суд заявлені позовні вимоги задовольнити.

Рух справи та позиція сторін

Ухвалою суду від 11.09.2020 року по справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала та скерувала до суду відзив, у якому, просила суд застосувати строк позовної давності до вимог стягнення інфляційних витрат та 3% річних.

Представник відповідача ОСОБА_2 , від імені відповідача направив на адресу суд відзив на позовну заяву, в якому посилався на те що позивач не врахував, що сума заборгованості, на яку він нараховував інфляційні втрати та 3% річних включає в себе не тільки основний борг (тіло кредиту та проценти), але й пеню (що згідно рішення третейського суду складає 7249,35 доларів США = 85480,32 грн. по курсу НБУ станом на 04.07.2014). Вважав, що позов є не обгрунтованим та не доведеним , також вважаючи що позивач пропустив строк позовної давності щодо стягнення 3%річних та стягнення інфляційних витрат

Відповідно до відповіді на відзив яка зареєстрована канцелярією суду 18.12.2020 року, позивачем заявлено вимоги по інфляційних в межах строків загальної позовної давності тому вважав що строки звернення до суду ним не пропущені, позовні вимоги просив суд задовольнити.

З`ясувавши фактичні обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, їх доводи відповідно щодо заявлених позовних вимог і заперечень, дослідивши письмові докази надані сторонами, в їх сукупності, суд зважає на наступне.

Досліджені судом докази та застосовані норми права

Судом, належними доказами по справі установлено, що між АКБ соціального розвитку УкрсоцБанк та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №19305.09.2007 року. Відповідно до умов договору АКБ соціального розвитку УкрсоцБанк, правонаступником якого є АТ АльфаБанк, надав у тимчасове користування ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 26000 доларів США, зі сплатою 13,5% річних та визначено було погашення основної суми основної заборгованості не пізніше 20 числа кожного місяця., в якості забезпечення позичальником виконання зобов`язань на здійснення забезпечення іпотекою, об`єктом якої є квартира під АДРЕСА_2 (а.с.5-7). 18.09.2008 року між Акціонерним комерційним Банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір №1 про заміну умов договору кредиту №193 від 05.09.2007 року, відповідно до якого змінено вид кредитування з разового кредиту на відновлювальну кредитну лінію (а.с.8-11,94-97). Згідно розрахунку вимог Банку (а.с.12) сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість за період 03.08.2017 по 03.08.2020р. становила 101592,46 грн. та сума заборгованості за інфляційними витратами 251156.59 грн., а всього боргу - 352749.06 грн. 06.09.2007 року, відповідно до заяви про видачу готівки №3 ОСОБА_1 в Чернівецькій обласній ФАКБ «Укрсоцбанк» отримала кредит на споживчі цілі в сумі 26000,00 долари США, а - 18.09.2008 року ОСОБА_1 на підстави заявки про видачу готівки №60, в Чернівецькій обласній філії АКБ «УСБ» м. Чернівці отримала і кредит на поточні потреби в сумі 30000,00 долари США та згідно заявки на видачу готівки № 3 на суму 26.000 доларів США (а.с.98). Довідка станом на 30.11. 2020 року (а.с. 99) свідчить про надаровано суму основної заборгованості за кредитом та відсотків за кредитом, а також дане вбачається з виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період 0 06.09.2007 року по 20.03.2009р. (а.с. 100 - 103) та № рахунку НОМЕР_2 за період з 20.03. 2009р. по 19.10.2010 р. (а.с. 104 - 113). Відповідно до Статуту АТ «Альфа-банк» (надалі Банк), ідентифікаційний номер 23494714 правонаступником АКБ соціального розвитку УкрсоцБанк являється АТ «Альфа Банк» відносно майнових прав і зобов`язань АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», на підставі передавального акту (рішення №5/2019 від 15.10.2019р.) та рішенням загальних зборів АТ «АльфаБанк» (протокол №4/2019 від 15.10.2019р.) (а.с.16-34). Відповідно до розрахунку вимог банку, у зв`язку з неповерненням кредитної заборгованості, за період з 03.08.2017 року по 03.08.2020 року, позивачем АТ «Альфа-Банк» було нараховано заборгованість у розмірі, що становить суму заборгованості за ставкою 3% річних в сумі 101592,47 грн., та заборгованість за інфляційними витратами в сумі 251749,06 грн. (а.с.12). Рішенням постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків від 22.01.2015 року позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість на користь ПАТ «Укрсоцбанк», у сумі 1.111.312 грн.34 коп. задоволено (а.с.58-59) Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва по справі 755/10069/15-ц заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду - задоволено, та видано виконавчий лист (а.с. 13, 60).

Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на підставі рішення третейського суду та стягнено з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 1111312 грн. 34 коп., та стягнуто з відповідачки на користь АТ «Укрсоцбанк» третейський збір в сумі 11513 грн. 12 коп.(а.с.13)

Відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Предметом позову у справі є стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням судових рішень про стягнення грошових коштів. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (686/21962/15-ц) щодо необхідності відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві. Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 40 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453- VI «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд України здійснив аналіз практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві з метою забезпечення однакового застосування законодавства у вирішенні справ зазначеної категорії, виявлення проблемних і спірних питань у судовій практиці.

Грошові зобов`язання охоплюють усі сфери суспільного життя і насамперед виникають у сфері приватноправових (цивільно-правових) відносин. Питання про цивільно-правову відповідальність за порушення грошових зобов`язань потребує ретельного вивчення та удосконалення, що зумовлено, зокрема, теперішньою ситуацією із кризою неплатежів.

Відповідальність за порушення грошових зобов`язань регламентується главою 51 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Законами України від 7 грудня 2000 р. №2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність», від 12 липня 2001 р. № 2664-ІП «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», від 3 липня 1991 р. № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ)… Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

А, отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов`язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується. За період прострочення виконання рішення суду стягувач на підставі ст. 625 ЦК України має право стягнути з боржника 3% річних та інфляційні витрати, про що зазначено у постанові ВСУ від 30 березня 2016 р. у справі № 6-2168цс15 ). ВСУ в цьому випадку, підкреслив, «що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання…», тобто сума, яка розраховується на підставі ст. 625 ЦК повинна розраховуватись у валюті зобов`язання. Якщо порушене зобов`язання в гривні, то в гривні, якщо в доларах США, то в іноземній валюті.

26.04.2017 року Верховний Суд України у справі №3-1522гс16 сформулював правову позицію щодо обчислення перебігу строку позовної давності, в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат після виконання боржником основного зобов`язання.

Верховним Судом України висловлено наступну правову позицію:«Главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК). Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільк, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, встановлених статтею 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань. З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 зазначено, що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, щодо неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Верховний суд (в рамках цієї справи) наголошує, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження , що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів. Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 (ЄДРСРУ № 82887781), з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

За змістом положень частини 1 статті 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).Згідно з положеннями статті 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 Господарського кодексу України. Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Згідно положення статей 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення.

За положеннями ст.81 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показаннями свідків. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Положеннями ч.1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 3. ч. 4 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.

У відповідності до ст.411 ЦПК України правові позиції Верховного Суду є обов`язковими для суду першої інстанції. Частина 4 ст. 263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічне твердження закріплене і в ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ст.4 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановлену цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, незнані або оспорені. Згідно ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України. У відповідності до ст.10 ЦПК України Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ст.11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. У відповідності до ст.12 ЦПК України суд розглядає справу на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача).

Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 257,267,598,599,625, 1046-1054 ЦК України , ст.ст. 16,263-265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на підставі ст.. 625 ЦК України - 3% річних та інфляційних витрат нарахованих на суму боргу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , місце реєстрації АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (юридична адреса: 03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська,100, МФО 300346, код СДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_4 ) заборгованість за період з 03.08.2017р. по 03.08.2020 року на підставі ст.. 625 ЦК України - 3% річних та інфляційних витрат нарахованих на суму боргу, зокрема: суми заборгованості за ставкою 3% - на кредитну заборгованість в сумі 100592.47 грн. та суми боргу за інфляційними витратами - 251156.59 грн., а всього на загальне суму 352 749,06 грн. та судові витрати по сплаті судового збору, документально підтвердженого (меморіальний ордер № 1125981 від 26.08.2020 року) в розмірі

5 291,24 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду або через Шевченківський районний суд м. Чернівці, шляхом подачі в 30 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами які приймали участь в процесі, але не були присутні при проголошенні вступної і резолютивної частини рішення в той же строк, з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 24.05.2021 року.

Суддя Слободян Г.М.